13

— Що вони врятували? — запитала Сара.

Клер дивилася на чорну коробку.

— Не документи.

Джонні напружився.

— Тоді що?

— Дітей.

Вайс тихо похитав головою.

— Не всіх.

Клер перевела на нього погляд.

— Ти не знаєш усього.

— Я знаю достатньо.

Сара відчула, як у грудях піднімається хвиля чужого страху.

Не від Клер.

Від Вайса.

— Скільки дітей було в центрі тієї ночі?

Вайс мовчав.

— Скільки?

— Дванадцять.

Сара завмерла.

— А в офіційних документах?

— П'ятеро.

Джонні різко подивився на нього.

— Що сталося з іншими?

Вайс не відповів.

Клер сказала:

— Їх вивезли до пожежі.

— Куди?

— У різні місця.

— Хто?

— Люди, яким твої матері довіряли.

Сара відчула полегшення лише на секунду.

Потім її накрило інше відчуття.

Сум.

Глибокий, старий, чужий.

Вона торкнулася столу.

Перед очима з'явився короткий образ.

Дитина сидить у машині.

Поруч жінка.

За вікном червоне світло.

Дитина питає:

— Ми повернемося?

Жінка відповідає:

— Ніколи.

Сара відсмикнула руку.

— Вони розділили нас.

Клер кивнула.

— Інакше Olympus знайшов би всіх.

Джонні дивився на старі папки.

— А ми?

— Вас не вивезли разом.

— Тобто?

— Після пожежі вас розділили.

Сара подивилася на Джонні.

— Але ми зустрілися.

— Через багато років.

— Хто знав, де я?

Клер мовчала.

Сара зрозуміла відповідь ще до того, як вона прозвучала.

— Твоя мати.

Джонні похитав головою.

— Вона не могла.

— Могла.

Клер дістала з папки стару фотографію.

На звороті був напис:

«Сара залишиться під наглядом до повноліття.»

Нижче стояв підпис.

А. Морен.

Сара довго дивилася на нього.

— Він стежив за мною.

— Так.

— Усе життя?

Клер не відповіла.

— Усе життя?

— Не він особисто.

Сара підняла очі.

— Тоді хто?

— Люди, яких він залишив.

Джонні тихо сказав:

— Тому вона знала, де я.

Клер кивнула.

— Твоя мати теж знала.

— І вони дозволили нам зустрітися?

— Ні.

Клер зробила паузу.

— Вони думали, що ви ніколи не згадаєте одне одного.

Сара стиснула кулаки.

— Але ми згадали.

— Не одразу.

Джонні подивився на неї.

— Ти пам'ятала мене?

Сара чесно відповіла:

— Ні.

— Я теж.

Вона опустила погляд.

— Але щось залишилося.

— Що?

Сара торкнулася грудей.

— Відчуття.

Джонні нічого не сказав.

Вайс раптом підійшов до вікна.

— Нам треба йти.

Сара повернулася.

— Чому?

— Тому що ця розмова вже триває занадто довго.

— Хто нас слухає?

Вайс подивився на неї.

— Не знаю.

— Але ти відчуваєш?

— Ні.

Сара зрозуміла.

— Тоді ти щось побачив.

Вайс кивнув.

— На сусідньому будинку.

Джонні підійшов до вікна.

— Що?

— Людина.

— Озброєна?

— Не знаю.

Сара заплющила очі.

Вона прислухалася до того, що залишалося в повітрі.

Чужа емоція була слабкою.

Але знайомою.

Спокій.

Терпіння.

І дивна впевненість.

— Це не людина Olympus.

Вайс повернувся.

— Звідки ти знаєш?

Сара відкрила очі.

— Бо я вже відчувала цю людину.

Джонні подивився на неї.

— Де?

Вона не відповіла.

Бо відповідь прийшла разом зі спогадом.

Готель.

Ніч.

Вона стоїть біля вікна.

Хтось проходить коридором.

Вона не бачить обличчя.

Але чує голос:

— Не бійся. Я не прийшов за тобою.

Тоді вона не знала, хто це.

Тепер знала.

— У Відні, — сказала Сара.

Джонні завмер.

— Що було у Відні?

— Людина, яка залишила мені конверт.

Вайс нахмурився.

— Який конверт?

Сара згадала.

Вона ніколи не розповідала про нього Джонні.

Бо тоді сама не розуміла, що це означало.

— Там була фотографія.

— Яка?

— Моя.

— Дитяча?

— Ні.

Сара повільно підняла погляд.

— Фотографія мене і Джонні.

Усі замовкли.

— Але нас ніхто не мав фотографувати після пожежі, — сказав Джонні.

— Саме так.

Сара підійшла до сумки й дістала старий конверт.

Поклала його на стіл.

Вайс побачив фотографію.

Його обличчя змінилося.

— Цього не може бути.

— Чому?

Вайс взяв фото.

На ньому Сара і Джонні стояли біля старого озера.

Їм було приблизно по десять років.

А позаду них стояв чоловік.

Він дивився прямо в камеру.

Сара ніколи не бачила його раніше.

Джонні дивився на фотографію кілька секунд.

Потім тихо сказав:

— Я його пам'ятаю.

Сара повернулася до нього.

— Звідки?

— Він був біля мене в лікарні.

Клер зблідла.

— Ні.

Джонні підняв очі.

— Ти його знаєш?

Клер не відповіла.

— Клер.

Вона повільно кивнула.

— Так.

— Хто він?

Клер подивилася на фотографію.

— Людина, яка отримала наказ стерти вашу пам'ять.

Сара відчула холод.

— А хто дав наказ?

Клер підняла очі.

— Твій батько.

Пауза.

— Але є одна проблема.

— Яка?

Клер подивилася на двері.

— Він не міг цього зробити.

— Чому?

— Бо на момент наказу...

Вона замовкла.

— ...він уже був мертвий.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Сара дивилася на Клер.

— Якщо він був мертвий, хто віддав наказ?

Клер не відповідала.

Джонні забрав у Вайса фотографію.

— І хто зробив цей знімок?

Вайс похитав головою.

— Я не знаю.

— Ти знаєш більше, ніж говориш.

— Знаю.

— Тоді починай говорити.

Вайс подивився на нього.

— Після пожежі Olympus розділився.