12

Джонні довго мовчав.

Сара чекала.

Вона більше не намагалася вгадати його відповідь.

Не підштовхувала.

Не рятувала його від мовчання.

Просто чекала.

І це, здається, діяло на нього сильніше за будь-яке запитання.

— Я пам'ятаю двері, — нарешті сказав він.

— Які?

— У центрі.

Клер підняла голову.

— Джонні...

— Не перебивай.

Його голос був тихим, але в ньому з'явилося щось незвичне.

Впевненість людини, яка нарешті перестала тікати від власного минулого.

— Після пожежі мене привезли до лікарні. Мені сказали, що я був там один.

Сара насупилася.

— Але ти був не один.

— Ні.

Він подивився на неї.

— Ти була зі мною.

Сара відчула короткий спалах.

Дитяча рука.

Її рука.

Стиснута в його долоні.

Темний коридор.

Дим.

Кашель.

І голос хлопчика:

— Не відпускай мене.

Вона різко вдихнула.

— Я пам'ятаю.

Джонні завмер.

— Що?

— Ти сказав мені не відпускати тебе.

Клер відступила на крок.

Вайс заплющив очі.

— Саме цього вони й боялися.

Сара повернулася до нього.

— Чого?

— Що ваша пам'ять не зникне повністю.

— Але чому?

Вайс подивився на них обох.

— Бо ви не запам'ятовували подію окремо.

Він вказав на Сару.

— Вона зберігала емоційний слід.

Потім на Джонні.

— А ти зберігав послідовність.

Сара повільно зрозуміла.

— Разом.

— Так.

Джонні провів рукою по волоссю.

— Тому я завжди відчував, що щось не так.

— Не просто відчував, — сказала Сара. — Ти шукав закономірність.

Він кивнув.

— Все життя.

Тиша.

— Я не знав, що шукаю тебе.

Сара дивилася на нього.

— Але шукав мене.

— Так.

Клер тихо сказала:

— І тому я дала тобі її ім'я.

Джонні різко повернувся.

— Ти сказала мені, що вона загинула.

— Інакше ти б продовжив шукати.

— Саме цього я й хотів!

— А Olympus хотів цього ще більше.

Клер стиснула пальці.

— Вони чекали, коли ти її знайдеш.

Сара відчула, як усередині щось холоне.

— Тоді наша зустріч...

— Була запланована, — сказав Вайс.

Джонні похитав головою.

— Ні.

Всі подивилися на нього.

— Що?

— Моя зустріч із Сарою могла бути частиною їхнього сценарію.

Він подивився на Сару.

— Але те, що сталося після, вже не належало їм.

Клер мовчала.

— Вони могли передбачити мої дії, — продовжив Джонні. — Могли знати, як я поводитимусь. Могли підкинути потрібні обставини.

Він стиснув щелепу.

— Але вони не могли знати, що вона навчиться бачити мене наскрізь.

Сара нічого не сказала.

Це була правда.

Вона не стала тією людиною, яку вони хотіли отримати.

І Джонні теж.

Вайс повільно кивнув.

— Саме тому система почала давати збій.

— Який збій? — запитала Сара.

— Ви перестали реагувати так, як прогнозувала модель.

Клер усміхнулася сумно.

— Спочатку Джонні мав контролювати тебе.

Сара подивилася на неї.

— А потім?

— Потім ти почала контролювати його.

Джонні кинув на Клер короткий погляд.

— Не зовсім.

Сара ледь помітно підняла брову.

— Ні?

— Ні.

Він подивився на неї.

— Ти просто перестала дозволяти мені контролювати тебе.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Сара відчула дивний спокій.

Ця різниця була важливою.

Не перемога.

Не поразка.

Свобода.

Вайс узяв чорну коробку.

— Тепер ви розумієте, чому S-17 не можна залишати тут.

— Куди її треба віднести?

— Нікуди.

Він подивився на них.

— Її потрібно знищити.

Клер різко підняла голову.

— Ні.

Вайс повернувся до неї.

— Ти досі боїшся, що вони побачать записи?

— Я боюся не їх.

— Тоді кого?

Клер мовчала.

Сара відчула її страх.

І цього разу він був спрямований не на Olympus.

Не на Вайса.

Не на них.

Кудись далі.

За межі всього, що вони знали.

— Є хтось ще, — сказала Сара.

Клер повільно подивилася на неї.

— Хто?

— Ти знаєш.

Клер заплющила очі.

— Так.

Джонні зробив крок уперед.

— Хто?

Клер відповіла майже пошепки:

— Людина, яка створила Olympus.

Вайс зблід.

— Клер...

— Вони всі думали, що Olympus був організацією.

Вона подивилася на Сару.

— Насправді це був експеримент однієї людини.

— І хто це?

Клер подивилася на стару касету.

— Ваш батько.

Сара завмерла.

Джонні теж.

А потім Вайс тихо сказав:

— Це неможливо.

Клер повернулася до нього.

— Ти досі думаєш, що вони загинули тієї ночі?

Вайс нічого не відповів.

Сара відчула, як у грудях наростає холод.

Її мати.

Мати Джонні.

Центр.

Olympus.

Усе раптом стало пов'язаним.

Але залишалося одне питання.

Якщо її батько був творцем Olympus...

чому саме він наказав стерти пам'ять власної доньки?

Сара не могла відвести погляду від Клер.

— Мій батько?

Слово прозвучало так, ніби воно належало не її життю, а чужій історії.

— Ти помиляєшся, — сказав Вайс.

Клер похитала головою.

— Ні.

— Він загинув.

— Саме так ми й мали думати.

Джонні різко повернувся до неї.

— Ти хочеш сказати, що вони обидва живі?

— Я не сказала цього.

— Тоді що ти сказала?

Клер подивилася на Сару.

— Твій батько створив систему. Але він не створював її для Olympus.

Сара відчула, як у неї холонуть пальці.

— Для чого тоді?

— Щоб зупинити Olympus.

Тиша.

Джонні недовірливо усміхнувся.

— Це вже навіть для тебе занадто.

— Саме тому він і програв.

Клер підійшла до столу.

Вона взяла один зі старих документів і розгорнула його.

На першій сторінці стояло ім'я.