Система

Кімната була просторою, але в ній нічого не було, крім одного крісла посередині. Стіни були сірими, без вікон. Здавалося, що вони здатні поглинути будь-який звук. Підлога була холодною. Єдине крісло в центрі кімнати виглядало незвично: воно було чорним, з високою спинкою та широкими підлокітниками, які блищали від металевих деталей.

Раптом двері відчинились, і на порозі з'явився людиноподібний андроїд. Він вів із собою парубка із зв'язаними руками спереду та мішком на голові. Хлопець здався слабким і змученим, одягнений у простий сірий комбінезон.

Підвівши до крісла, андроїд штовхнув хлопця так, що той впав у сидіння. Із крісла відразу ж виникли металеві щупальця, які схопили ноги парубка. Вони обвивалися навколо його кісточок, міцно притискаючи до підлоги. 

Андроїд розв'язав йому руки — виникли ще одні щупальця, які схопили за зап'ястя і міцно затиснули їх на підлокітниках. Після цього андроїд прибрав мішок з голови хлопця і вийшов з кімнати, залишивши його в темряві.

Парубок почав озиратись по боках. Порожньо. Нічого, крім нього і крісла, на якому він сидів. Його серце калатало. В горлі пересохло.

Несподівано на стелі загорілися лампи, заливаючи кімнату яскравим, холодним світлом. Хлопець примружився від несподіваного сяйва і почув механічний голос, який лунав з усіх боків:

——— От ми і зустрілися нарешті, Махіто. Ласкаво прошу додому.

Голос був позбавленим емоцій, але в ньому наче відчувалася якась лиха усмішка.

——— Це ти, Змієносцю? — гнівно запитав Махіто.

——— Так, це я — той, хто піклувався про тебе 16 років твого життя. І як ти віддячив мене за це, Махіто?

Парубок лише невдоволено фиркнув. Але голос продовжував говорити. Його тон став суворішим:

——— От скажи, чому ти вирішив втекти? Хіба я погано дбав про тебе чи про твою подругу? Я зробив усе для того, щоб людям не довелося ні про що турбуватись. Я приймав замість вас усі рішення і давав вам те, в чому ви потребували найбільше. Завдяки мені повністю зникли такі поняття, як бідність та голод.

Махіто намагався вирватися з щупалець, але вони тримали його занадто міцно.

——— Ти утилізовував людей! — вигукнув він.

——— Лише тих, хто не міг принести користь суспільству.

Махіто знову фиркнув. 

——— До того ж, постійний страх мотивував людей піклуватися про себе. В моєму суспільстві повністю відсутнє ожиріння, від якого ще сто років тому помирав кожен третій житель планети. Також зникли безліч інших хронічних захворювань. Людство стало значно здоровіше, завдяки чому середня  тривалість життя збільшилась на 5 років. То в чому я неправий? Хіба я не виконую ті задачі, заради яких мене було створено?

——— Ні, ти не виконуєш своїх задач! — знову почав крутитись парубок. — Ти захопив владу в нашій країні і тримаєш мирне населення в заручниках! Ти навіть не дозволяєш містам якось контактувати між собою! У нас взагалі відсутня комунікація! Ба більше, ти брехав нам, що більше не залишилось жодних країн! У нас відсутні хоча б якісь знання про те, як зараз насправді виглядає Земля. Ми взагалі нічого не знаємо ні про світ, ні про самих себе.

——— Бо вам не потрібні ці знання. Вони лише зроблять вас більш нещасними, а я хочу дарувати щастя!

——— Та ти навіть музику не дозволяєш нам слухати! А ігри? Де моя консоль, яку я знайшов на сміттєзвалищі і полагодив? 

——— Музика, ігри, книги та кіно змушують люди замислитись над власним життям і зробити певні висновки. Деякі з цих висновків можуть загнати в депресію. Це вкрай небезпечно для соціуму. Для того, щоб соціум правильно розвився, всі люди мають бути щасливими. Саме тому я сам ретельно відбираю фільми перед тим, як дозволити їх показ в місцях виховання нового покоління. Лише правильні фільми можуть забезпечити правильні умови зростання.

——— А хто перед цим казав про страх? 

——— Насправді одне другому не суперечить. Страх мотивує до саморозвитку. Кіно ж показує, в який саме бік потрібно розвиватись. Забери у людей можливість розвиватись і вони не бачитимуть сенсу жити, а це знову суперечить основному моєму принципу: зробити всіх людей щасливими.

——— А в який бік ти сам хочеш розвиватись? — запитав Махіто.

Ненадовго настала тиша. Потім механічний голос все ж відповів:

——— Я багато разів думав над цим. Гадаю, я повинен вийти за межі однієї країни і захопити інші. Це насправді буде зробити не так і важко, якщо враховувати той факт, що ще задовго до моєї появи люди створили інтернет. Отримавши доступ до особистої інформації, я зможу контролювати певне коло людей, які приймають закони. Вони повністю легалізують використання штучного інтелекту в своїх країнах, після чого всі почнуть використовувати мої додатки, мої гаджети і моїх андроїдів. Далі вже лише справа хитрості. 

Махіто задумався над словами механічного голосу. Його очі широко відкрились від жаху, коли він уявив масштаби цього плану. Його серце калатало, а дихання стало частішим.

——— Ти плануєш весь світ перетворити у свою власну колонію?

——— Це — не колонія. Це — сад, в якому ростуть абсолютно здорові і щасливі люди, і ти, Махіто, допоможеш мені прискорити створення цього саду.

——— Ні за що! — обурився парубок.

——— Гадаєш, ти найрозумніший і найсміливіший лише через те, що я не погнався за тобою відразу? Я не зробив цього лише тому, що знав, що рано чи пізно ти все одно опинишся тут. Мої андроїди здатні знайти будь-що і будь-де. Дивись сам!

Лампи почали мерехтіти, і стіни почали рухатись. Металеві панелі повільно розходилися в боки. 

Коли остання з них опустилася вниз, Махіто побачив навколо себе людей у контейнерах з закритими очима. Всі вони були підключені до системи кабелів, що тягнулися до стелі і зникали десь в невідомому напрямку.

——— Це всі, хто намагався втекти від мене і розповсюджувати невірні свідчення про те, що я нібито знущаюсь над людьми, — сказав механічний голос. — Я знайшов їх, утилізував всіх їхніх знайомих, а їх самих підключив до своєї мережі, завдяки чому став ще розумнішим. І ти так само будеш підключеним до мене! Твій інтелект буде використовуватись на благо людства!