Частина I — Перша іскра

У дитячому будинку швидко вчилися помічати погляди.
Погляди, що оцінюють.
Погляди, що перевіряють.
Погляди, що шукають слабкість.
Аліса відчула їх уже в перші дні.
Старші дівчата іноді проходили повз і дивилися на неї так, ніби вона була новою річчю, яку ще треба вирішити — залишити чи зламати.
Оля намагалася бути поруч.
Але навіть вона іноді мовчала, коли ті проходили поряд.
Одного дня після занять Аліса повернулася до кімнати.
Її рюкзак лежав на підлозі.
Відкритий.
Вона відчула холод у грудях.
Листи.
Їх не було.
— Шукаєш це?
Голос пролунав позаду.
У дверях стояла та сама старша дівчина. У її руці був один із конвертів.
Вона повільно помахала ним у повітрі.
— Гарні папірці.
Аліса зробила крок вперед.
— Віддай.
— А якщо ні?
Інші дівчата тихо засміялися.
— Це не твоє.
— Тепер може бути моє.
Аліса відчула, як щось всередині стискається. Не страх. Швидше — відчай.
Вона різко потягнулася до листа.
Але старша дівчина штовхнула її назад.
Аліса впала на підлогу.
У кімнаті стало тихо.
І раптом почувся інший голос.
— Досить.
Він був спокійний.
Але дуже твердий.
У дверях стояла ще одна дівчина.
Вона була трохи старша за них усіх. Темне волосся, прямий погляд.
Вона повільно зайшла в кімнату.
— Поверни їй лист.
Старша дівчина фиркнула.
— А то що?
Нова дівчина не підвищила голос.
— Просто поверни.
Між ними на секунду виникла напруга.
Наче невидима нитка натягнулася між двома характерами.
І раптом старша дівчина кинула лист на ліжко.
— Забирай свою макулатуру.
Вони розвернулися і вийшли.
Аліса повільно піднялася.
Її руки трохи тремтіли.
Вона взяла лист.
І тільки тоді підняла очі на дівчину, яка втрутилася.
— Дякую…
Та знизала плечима.
— Вони просто люблять показувати силу.
Оля тихо підійшла ближче.
— Це Марта.
Марта сіла на край ліжка.
— А ти новенька.
— Аліса.
Кілька секунд вони мовчали.
Потім Марта сказала:
— Тут є два варіанти.
Або ти дозволяєш їм ламати себе.
Або вчишся стояти.
— Самій?
Марта подивилася на неї трохи довше.
І тихо сказала:
— Не обов’язково.
Того вечора вони вперше сиділи разом на підвіконні.
За вікном темніло.
У коридорах стихали голоси.
Три дівчини мовчки дивилися на нічне місто.
Ніхто ще не називав це дружбою.
Ніхто не говорив великих слів.
Але саме тоді, серед холодних стін дитячого будинку, з’явилося щось дуже тихе.
Те, що іноді сильніше за кровні зв’язки.
Сестринство.
І жодна з них ще не знала, що одного дня саме воно допоможе їм вижити.