Глава 24. Вона знайдена мертвою…

— Отже, адепти, я не мав наміру витрачати ваш час на порожні балачки про теорію. І книжки могли закрити. Плани змінилися. Сьогодні ви мали дізнатися те, що справді могло знадобитися для виживання. А саме — як не загинути в перші хвилини бою.

Аудиторією прокотився нервовий шепіт, дехто з адепток навіть зблід.

— Хто міг сказати, яка стихія вважається найнебезпечнішою у бою? — запитав магістр Сайрас.

Піднялися руки. Він кивнув Тео, який помітно нервував і, здавалося, боявся знову отримати покарання.

— Вогонь? — невпевнено припустив Тео.

— Маєш рацію, але не зовсім, — відповів Сайрас. — Вогонь справді небезпечний своєю нищівною силою, але є стихія ще підступніша. Хто ще хоче спробувати?

Василина обережно підняла руку й отримала схвальний кивок.

— Повітря, — тихо промовила вона. — Через швидкість і неочікуваність атак.

Очі магістра блиснули легким схваленням.

— Саме так. Стихія повітря давала головну перевагу — швидкість і непередбачуваність. Супротивник просто не встигав вас побачити, якщо ви досягали належного рівня. Але сьогодні ми говорили не про стихії окремо. Ми мали поговорити про дещо важливіше. А саме — як протистояти будь-якій стихії, маючи мінімальний запас магічних сил.

Він неквапом пройшовся вздовж перших рядів, уважно вдивляючись у наші обличчя.

— Уявіть: ви майже вичерпали сили. У вас немає ані краплі магічного резерву, а проти вас — маг, сповнений люті й енергії. Що робитимете? — спокійно запитав Сайрас.

Усі замовкли. Потім знову підняла руку Василина. Я ж поки вважала за краще мовчати.

— Скористатися амулетами й артефактами? — обережно припустила вона.

— Непогано, але уявімо, що й цього немає. Ситуація ще гірша, — з ледь помітною усмішкою відповів Сайрас, а тоді зупинив погляд на мені. — Адептко Лірис?

— Скористатися магією супротивника проти нього самого? — нерішуче припустила я.

Куточки його вуст ледь смикнулися у ледь помітній усмішці.

— Дуже близько. Саме адаптація та перенаправлення енергії ворожої стихії були вашим ключем до виживання. Головне — не захищатися, а підлаштуватися під потік чужої магії, прийняти його й скерувати назад, — пояснив Сайрас.

— Але ж це небезпечно! — вигукнула одна з дівчат.

— Так, адептко. Але ще небезпечнішою була бездіяльність, — сухо відповів Сайрас. — А тепер ви опануєте базову техніку. Підводьтеся й ставайте в пари. Зайві — убік.

Ми зашуміли й почали шукати собі напарників. Василина негайно вхопила мене за руку й потягла до вільного місця біля стіни, намагаючись опинитися якнайдалі від викладача.

Та Сайрас і не думав випускати її з поля зору. Його погляд постійно повертався до неї, наче він не просто навчав, а вистежував непокірну здобич.

— Зараз кожен із вас мав атакувати напарника простим вогняним закляттям. Вашим завданням було не гасити полум’я щитом, а м’яко скерувати його вбік. Використовуйте повітря або воду — будь-які стихії, які були вам доступні. Починаймо, — наказав він.

Адепти одразу взялися до справи. Кабінет спалахнув вогниками й цівками води. Я зосередилася й спрямувала слабку вогняну кулю в бік Василини. Ми якраз останнім часом тренували стихію вогню — настав час випробувати її на практиці.

Вона з легкістю змінила траєкторію закляття повітряним потоком — також нещодавно освоєним.

— Чудово, — похвалила я її.

Василина самовдоволено усміхнулася й виклично глянула на Сайраса, який саме наближався до нас.

— Тепер моя черга, — оголосила вона й почала формувати закляття.

Вона майже завершила створення вогняної кулі, коли поруч несподівано й м’яко пролунав голос Сайраса:

— Василино, пам’ятай про концентрацію. Будь-яке відволікання — смертельно небезпечне.

Вона різко повернула голову й здивовано глянула на викладача.

— Я не відволікалася!

— Уже відволіклася, — спокійно констатував він.

Тієї ж миті вогняна куля в руках Василини здригнулася, втратила стабільність і раптово вибухнула легким спалахом іскор, окропивши нас обох димом і теплом.

Василина перелякано зойкнула й одразу насупилася, усвідомивши свою помилку.

— Мінус бал за неуважність, — сухо промовив Сайрас, заносячи щось до журналу.

— Але ж це ваша провина! Ви навмисно мене відволікли! — обурено вигукнула вона, аж почервонівши від гніву.

Сайрас повільно наблизився й нахилився до неї. Тепер його обличчя було небезпечно близько.

— Якщо ти так легко відволікаєшся, дівчинко моя, то в реальному бою не протримаєшся й кількох секунд, — прошепотів він. — Навчися тримати емоції під контролем. Інакше до наступної сесії просто не доживеш.

Він відступив і повернувся до спостереження за іншими адептами, залишивши Василину в стані повного шоку. Вона навіть не змогла вимовити жодного слова — лише сердито стискала кулаки, пильно втупившись у його широку спину.

Я тихенько торкнулася її плеча:

— Василин, ти в порядку?

— Та як він посмів! — спалахнула подруга. — Ти бачила його пику? Самовдоволений індик!

— Тихо, він же почує, — зашепотіла я.

— Та нехай чує! Хай усі чують! — блиснула вона очима.

Решту заняття ми з Василиною тренувалися мовчки. Кожен її рух був сповнений обурення й люті, але водночас — точний, зосереджений і серйозний.

Наприкінці пари Сайрас знову вийшов перед аудиторією й окинув нас уважним, пронизливим поглядом:

— Сьогоднішній урок показав, що багато хто з вас не достатньо зібрані та уважні. Запам’ятайте: у бою життя залежить не стільки від запасу магічної сили, скільки від уміння швидко пристосовуватися й зберігати концентрацію за будь-яких умов.

Його погляд зупинився на Василині, яка демонстративно відвернулася й уперто дивилася у вікно.

— До наступного заняття — повторити матеріал. Вільні.

Ми з Василиною зібрали речі й попрямували до виходу.

— Адептки Краш і Ліріс, залишіться.