Глава 11. Я чекаю на те, що ви…

— Це несправедливо! — вигукнула Василина, затуляючи мене собою. — Адептка постраждала через ваших підлеглих, а єдине, що ви можете сказати, — це те, що справа несерйозна?! Обурливо!

Яшар аж побагровів від люті.

Так різко, що я, чесно кажучи, вже почала прикидати: якщо його зараз прихопить удар, то хто з присутніх знає хоч якесь базове цілительське закляття.

Варіантів було небагато. І жоден із них — точно не про Гаррі та його компанію.

— Ви зобов’язані поставитися до цього з усією серйозністю, поки ми не звернулися до темних магістрів для з’ясування інциденту, — холодно промовила професорка Мері.

— Чітко поясніть, що сталося, — прошипів Яшар, стискаючи зуби так, що аж щелепа заходила ходуном.

Позаду мене Василина мовчки поплескала по плечу, і я вдячно стисла її долоню.

Бо коли весь світ проти тебе — потрібен хоч один друг, який буде поруч.

Який подасть не лише руку допомоги, а й сосиску — якщо дуже треба. А в моєму випадку — радше закляття на щит. Або на помсту. А ще краще — на пронос, щоб напевно.

Я ковтнула. Випрямила спину. Говорити було страшно. Але мовчати — ще страшніше.

— Мене допитували, — промовила я.

Яшар перевів на мене весь свій зосереджений і лютий погляд, і я внутрішньо трохи стиснулася.

Можливо, навіть на кілька сантиметрів зменшилася. Хоч зовні трималася. І взагалі — погляд ректора був куди страшніший. Тож Яшара я не надто боялася.

— Мене допитували, — повторила я впевненіше, намагаючись не дивитися у вічі ні Гаррі, ні Люку, які напружено свердлили мене поглядом. — Спочатку все було стандартно: питання по суті, спокійно. А потім слідчий раптом вирішив уточнити дещо про моє… е-е… перебування з ректором.

Невеличкий, різкий рух — зап’ястя засвербіло. Я миттєво сховала руки за спину. Бо якщо почну нервово чухатися — точно здеру з себе шкіру. А потім і з них заодно.

Тож краще вже тримати себе в руках — і фізично, і морально.

— І? Що там із вашим… «перебуванням» із ректором? — зневажливо закотив очі Яшар.

Наче це був найнудніший роман у жанрі «псевдополітична драма з елементами підозри». Він явно не надто цікавився деталями мого особистого життя. Що, власне, навіть на краще.

— Пане! Вона ж… така схожа на… — раптом почав Люк, але одразу отримав потужний удар ліктем під ребра від Гаррі, який різко обірвав його:

— Стули пельку!

Усі погляди миттєво перемкнулися на них. Люк зігнувся навпіл і захрипів, намагаючись знову дихати.

— Так, я помітив, що вона схожа на жертв, — холодно кинув Яшар, із неприязню поглянувши на своїх підлеглих. — Але ж наш серійний вбивця обирав лише дівчат аристократичного походження. Припускаю, ви... як там вас?..

Він почав клацати пальцями, вдаючи, ніби болісно намагається згадати моє ім’я. Наче колись і справді його знав.

О, це було настільки мило й абсолютно неправдоподібно, що я ледь стрималася, аби не хмикнути з сарказмом.

— Адептка Ліріс, — люб’язно підказала Василина, підвищивши голос і обдарувавши Яшара поглядом у стилі: «я теж запам’ятаю твоє ім’я — і ти про це пожалкуєш».

— Так-так, правильно. Адептка Ліріс не має благородного походження, — з підкресленою байдужістю мовив Яшар, ніби це була якась образа. — Тож дивно, що ви, панове слідчі, взагалі звернули на неї увагу. Що там у вас сталося далі?

У мене сіпнулося око.

Чесно кажучи, хотілося йому врізати.

Занадто впевнено в собі він поводився, ніби наковтався сміливості. Невже статус очільника Слідчого відомства дає право знущатися зі студентів?

— Панове слідчі вирішили мені не вірити, — продовжила я вже жорсткіше й упевненіше, відчуваючи, як усередині закипає праведний гнів. — Лише через власні упередження та особисту зневагу.

Я зробила коротку паузу й додала:

— А потім вирішили зв’язати мене й залізти в голову, щоб перевірити мою щирість, бо слів їм виявилось замало.

Останнє речення я майже виплюнула, дивлячись Яшару просто в очі — аби він відчув, наскільки все серйозно.

Він різко збілів.

Схоже, не очікував почути таке... просто у вічі.

— Тож я не розумію, чому ви звертаєтесь до мене в такому тоні, — мій голос тремтів від обурення й злості.

— Щоб принизити? Ви хочете таким чином підняти собі самооцінку? Показати свою зверхність над безрідною студенткою?

Запала напружена тиша. Навіть шепіт у коридорі стих. Василина ще міцніше стиснула моє плече, явно підтримуючи мене.

— Я вже мовчу про те, що ваші колеги дозволили собі образити професорку Мері! — додала я голосніше, вказуючи на неї. Зараз вона виглядала максимально суворо й непохитно.

Вона точно ментально доїдала Гаррі без солі.

— А ви поводитеся так, ніби володієте академією… або й цілим всесвітом! Що з іншими адептами, яких ви допитували до мене? Їм теж ніхто не повірив? Їх теж зв’язували й принижували?

Я говорила вже голосно й чітко, з кожним словом відчуваючи, як наростає хвиля справедливої люті. І завершила, дивлячись Яшару просто у вічі, з викликом:

— Я чекаю від вас серйозних дій. І того, що ви візьмете відповідальність за все, що тут сталося. Ваша організація зобов’язана відповідати за дії своїх співробітників!

Повисла важка, тягуча тиша.