Глава 24. Добрий вечір у вашу хату!

Я прищулилася. Цікава нічечка у мене сьогодні видається. Ніколи такого не було — і ось, маєш!  

— Плітку? — перепитала я, бо нічого кращого на думку не спало.  

— Ага. — Пташка важливо струснула пір’ячко, наче готувалася до доповіді на Імператорській Раді, а не ділилася останніми академічними чутками.  

— Я правильно розумію, що ви — якась хтонічна істота, яка вирішила зіпсувати мені ніч і мій душевний спокій? — припустила я, поки мої нейрони відчайдушно намагалися обробити те, що відбувається.  

— От за це і люблю адептів бойової магії! — вигукнула пташка. — Всі як один! Спочатку падають у калюжу всім задом, наче доля їх добряче тріснула, а потім — бах! — і вже шукають, кого прибити. 

Я глибоко вдихнула, щоб не прибити нікого прямо зараз.  

— До справи. — Я схрестила руки на грудях. — Що за плітка?  

— А-а-а, тобто тепер уже цікаво, так? — єхидно поцікавилася пташка, знову тупцяючи лапками по тумбочці.  

— Не робіть вигляд, ніби ви одразу розумієте, що тут відбувається.  

— Добре, добре, причепилась вже. — Пташка підсунулася ближче, її круглі блакитні очі хитро блиснули.  

— Слухай сюди, адептко. У тебе великі проблеми.  

Я аж завмерла.  

— Які ще такі проблеми?  

Ніби мені своїх мало! Тут і так скоро потону у власному болоті катастроф! Жодної з них не можу вирішити. Тільки втікати поки виходить. І то лише для того, щоб зализати рани.  

— Грегор усе прознав про твої нічні пригоди, — чирикнула пташка й підморгнула… бровами.  

Я мало не випала в осад.  

У пташки є брови?!  

Та хай мені земля під ногами провалиться! 

Я ікнула, коли інформація, нарешті, дійшла до мого мозку.  

Господар таверни все дізнався?!  

Що я лежала під столом у ніг ректора?! 

Все. Мені кінець. Я вже думаю про свій кінець дуже давно, але молила господа, щоб він не наставав. Не хотілось мені до пращурів.

Мало того, що він довідається, що я підслухала, так ще й «Вибитий Око» підставляю під цунамі поганої репутації. 

Погані справи.  

Пташка задоволено подивилася на мене, немов я була особливо розумним студентом, якого чекає довга і болісна дорога до розуміння простих істин.  

— Ти жартуєш.  

— Взагалі-то ні. — Вона витягнула крило і тицьнула ним у моє плече. — Він прознав, що ти втекла зі своєї зміни, тому в тебе будуть особливі відпрацювання.  

— Так, стоп. — Я підняла руки, намагаючись переварити інформацію.  

Тобто не прознав, що я була під столом? 

Хоч щось хороше. 

— А що це за особливі відпрацювання такі? 

Таке ми точно не обговорювали, коли я благала взяти мене на роботу.  

Студентів зазвичай не брали через надмірну зайнятість, а для мене зробили виняток.  

— Будеш доставляти їжу ночами. Бізнес у Грегора розвинувся до такої міри, що клієнти хочуть доставку.  

Я роззявила рот.  

— Та щоб мені кикимора ноги віддавила… 

Пташка схвально чирикнула.  

— Може мавка? 

— Якщо тільки степова…

— Ось це вже ближче до правди.  

Я нервово ковтнула.  

— Та не надто.  

Я прищулилася, схрестила руки на грудях і пильно поглянула на дивну пташку, яка вже затишно примостилася на моїй тумбочці й почувалася тут як удома.  

— А що ти взагалі за пташка така? — підозріло вигнула брову.  

— Пташка зі чутечками, яка приносить не чутки, а завдання?  

Пташка незворушно почистила дзьобик, кинула на мене ледачий погляд і не поспішаючи відповіла:  

— Ну, ти ж не знала, що для тебе готує Грегор, а я розповіла…  

І то правда. Я й гадки не мала, що Грегор підозрював про мою втечу.  

Яка, між іншим, була не з моєї волі! 

Мене змусили!  

Проти темного магістра ж не попреш навіть заради роботи.  

— Не сказала тільки, кому будуть іти ці загадкові доставки, — нагадала я, не збираючись так легко упускати цей момент. 

— Не сказала, — погодилася вона.  

Пташка лукаво примружила очі.  

— Так клієнтам таверни, ні? — припустила я, сподіваючись, що відповідь буде не надто заплутаною.  

Але перната лише знизала крильцями.  

— Хто знає… — протягнула вона з хитринкою. — Я, пташка-пліткарка, не роздаю інформацію просто так.  

Ага, ну ось.  

У цьому світі всім щось від тебе треба. 

То ректор хоче, щоб я сиділа тихо й не тікала, то Грегор мутить якісь дивні доставки, то птахи почали вимагати плату за інформацію.  

Чудово.  

— А тоді чого ж ти розповіла мені першу частину плітки? — я схрестила руки на грудях, не розуміючи, в чому тут підступ. 

Пташка гордо змахнула крильцями.  

— За те, що ти годувала моїх братів і сестер холодною зимою. Ми все пам’ятаємо й допоможемо, як зможемо. Але в межах розумного, звісно ж!  

Я підняла брови.  

Серйозно?  

Нічого собі.  

Я просто… годувала пташок?!  

А тепер у мене особиста пташина розвідка?! 

Оце так!  

Такий спецзагін ще спробуй вирахуй.  

Як прилетить комусь какашка в лоба, то відразу зрозуміють, що не варто обмовляти чесних людей.  

Коли це я встигла їх нагодувати?  

І тут я згадала.  

У таверні завжди залишалося зайве зерно після клієнтів (ну, коли вариш певну кількість для гостей, а вони все не з’їдають).  

І я, особливо не задумуючись, віддавала його то пташкам, то котам, то собакам… Іноді навіть голодним бродягам. 

І хто б міг подумати, що це приведе мене до секретних пташиних інсайдів?  

— Дякую за допомогу, — щиро подякувала я, трохи збита з пантелику таким неочікуваним поворотом подій.  

— А ти ж знаєш, кому саме йдуть ці нічні доставки? — запитала я, прищурившись.  

Пташка загадково підморгнула мені.  

— Хто знає, адептко Ліріс, хто знає… 

І, не чекаючи, поки я почну її допитувати, змахнула крильцями й вилетіла у вікно.