Глава 17. АЧПХИ!

У мене зупинилося серце і одразу ж забилося в шаленому ритмі. Долоні спітніли, а до горла підкотив клубок нудоти. Я відсахнулася від дверей. Думки заметалися блискавками.  

Ніхто у світі не міг відібрати у мага його магічний дар. Окрім темних. Це одна з причин, чому їх всі остерігалися. І водночас прагнули бути ближче. Як то кажуть: «Тримай друзів близько, а ворогів — ще ближче».  

Темною магією в досконалості володіли не так уже й багато людей. Я б навіть сказала, що самі темні дуже рідко отримували від природи цей дар. Вона надзвичайно небезпечна і може нашкодити не тільки оточуючим, але й самому носію.  

Звинувачення, які кинув глава Яшар, були серйозними. Він не сказав це прямо, але дав чітко зрозуміти, хто міг бути винним у смерті дівчини. І не простої, а зі знатного роду.  

От тільки… чи справді ректор був причетний до її загибелі? Хотілося б поглянути на них хоча б одним оком. Зрештою, коли бачиш опонента, то можеш хоча б припустити, бреше він чи ні.  

Я обережно привідчинила двері, залишивши собі невеличку шпарину. Примружилася. О, чудово! Тепер я бачила, що ректор все ще сидів у своєму кріслі, поклавши лікті на стіл. Він схрестив руки на грудях і дивився на главу з украй задумливим виглядом.  

Яшар же напружено дихав. Це було видно по його здригаючихся плечах. Він стояв до мене спиною, біля свого стільця, навпроти ректора.  

— І ви припускаєте, що це я? — насмішкувато вигнув брову Райан.  

— Я б не став так легковажно розкидатися звинуваченнями, — з образою відповів Яшар.  

Ой лишенько, здається, чиюсь гордість зачепили. Велика втрата! Він взагалі увірвався сюди без запрошення і спокійно попивав чай, поки я була змушена ковтати слину. Студенти завжди голодні!  

— Ви повинні розуміти, що ви не у себе вдома, темний магістр.  

— Невже? По-моєму, це ви не у себе вдома, глава слідчого відомства, — люб’язно парирував ректор.  

— І це місце може перестати бути вашим домом, коли ми доведемо цю справу до кінця. Повірте, ми вже у вас на хвості. Адже ви знову зв’язалися з рудоволосою дівчиною.  

У горлі різко пересохло. Сподіваюся, це не про мене? Не так уже й мало у нас рудоволосих дівчат…  

— Виходить, їй залишилося недовго?  

Ректор небезпечно примружився. Протяжно видихнув, майже з риком. Жувальні м’язи напружилися на його обличчі.  

— Не смійте мені погрожувати, Яшаре. Ви пам’ятаєте, хто я, чи мені освіжити вашу пам’ять?  

У кімнаті стало разюче холодно. Дуже. По шкірі поповзли крижані мурахи. Губи миттєво висохли, а з рота пішов пар. Аромат чаю безповоротно зник, залишаючи по собі лише морозну свіжість. Що відбувається?  

Я обхопила себе за плечі, намагаючись зігрітися.  

— Що ви… собі дозволяєте… — затремтівши, запитав Яшар.  

Він явно злякався магістра. Та й я теж. 

Ніколи раніше я не відчувала темну магію так гостро. Як власниця зовсім мізерного магічного дару, я навіть і не мріяла не те що відчути, а хоча б побачити великого мага в дії.

Схоже, Яшар теж ніколи не бачив темного мага в дії. Особливо магістра. Він відсахнувся, послизнувся і гепнувся на п’яту точку, затравлено озираючись.  

— Показую. Придивіться уважніше. Якщо я вбив дівчину в кабінеті, де ви її й знайшли, то сліди мали б залишитися. Саме холод зберігає спогади про темну магію.  

Я здивовано розширила очі й шморгнула носом. Нам такого не розповідали! Бойовикам обов’язково потрібно знати, як виявляти темну магію, інакше як вести розслідування після можливої битви? Потрібно розуміти, що передавати слідчому відомству.  

Або ж іншому детективу.  

Я виглянула трохи більше зі свого сховку і зосередилася. Пробурмотіла губами знайоме заклинання. Стандартне, яке орієнтоване не на пошук саме темної магії, а взагалі на магічний слід. Логічно, що воно теж мало б спрацювати…  

І спрацювало!  

Я просканувала кімнату, але не виявила жодного магічного сліду. Зазвичай вони проявлялися червоними плямами, показуючи слід. Але це тільки при сильному магічному впливі. Узагалі ж, достатньо було ледь помітного жовтуватого відтінку, щоб почати ставити питання.  

Жовтий – колір слабкого заклинання. Чорний – найсильнішого. Це я вже вичитала в підручнику для четвертого курсу. Абсолютно випадково, коли сиділа в бібліотеці поруч із дівчиною. Вона якраз готувалася до іспиту з «Магічної криміналістики».  

— Але… як таке можливо… Наші лікарі діагностували смерть саме в цьому кабінеті, — пробурмотів Яшар, не розуміючи, що відбувається.  

А ось це вже дивно. Лікарі можуть точно визначити причину смерті, особливо якщо вона спричинена магією. Вплив був саме магічним, як висловився глава. Що ж тоді сталося?  

Я знову шморгнула носом. Блін! Заморозив так, що аж чхнути хочеться. Випадково притулилася до дверей. Ті зі скрипом прочинилися.  

Яшар здригнувся і почав роздивлятися навколо.  

— Що це? Тут хтось є?  

От халепа… Та немає тут нікого! Блін, навіщо ці двері заскрипіли! Нормально ж підслуховувала!  

— Це миші. Я ж казав, що у нас тут тільки отрута і яд.  

— Миші? — недовірливо перепитав Яшар і поїжачився. — Що у вас жерли ці миші, що стали розміром із людину?  

— Цікавих людей.  

— Що?  

— Що? Повернемося до вашого запитання. Так, вона померла тут, але її вбивав не я.  

— Ви все спланували! — знову звинуватив Яшар.  

— Авжеж, у мене ж немає інших справ. У ректора академії занадто багато вільного часу.  

Глава відомства знизав плечима, розуміючи, що припустився помилки. У мене защекотало в носі. Я знову його потерла. Швидше б він пішов уже!  

— Тоді як ви поясните її смерть? — не вгамовувався він.  

— По-моєму, це ви тут займаєтеся розслідуванням, а не я. Прошу, вийдіть через...  

— АПЧХИ!  

Від мого чхання двері гардеробної розкрилися. Я не змогла стриматися, дідько!  

У кімнаті несподівано запанувала тиша.