Глава 16. Як ректор звʼязан з вбивствами?

Я поперхнулася повітрям. Наскільки мені відомо, ректор говорив з Грегором про нещодавно загиблу дівчину. Не знаю, які саме були деталі та яким чином власник таверни був знайомий із нею, але щось у цій історії мені не подобалося.  

І чути це теж зовсім не хотілося!  

— Ви стежили за мною, голово Яшар? — прозвучав напружений голос Райана.  

Він навіть не заперечував? Усередині все похолоділо.  

— Що ви, що ви, магістр. Невже я мав право стежити за таким впливовим драконом, як ви? — улесливо, не приховуючи їдкості, відповів Яшар.  

Вплив у магістра й справді був чималий. Я чула, що загалом у нашій країні, Кастані, існує п’ятеро найвпливовіших драконів. Одним із них був король — старий і вельмишановний дракон. Решта четверо – магістри темної магії. Ось тільки пам’яті не вистачало, щоб пригадати їхні імена, але що я знала точно, так це їхнє древнє походження та приналежність до наближених до корони родин.  

Звісно, Райан був одним із найвпливовіших драконів. Стежити за ним навіть голові слідчого відомства було недопустимо. Це майже що зрада батьківщини.  

Тепер, сподіваюся, зрозуміло, чому я так не хотіла зв’язуватися з магістром і навіть ставати свідком цієї розмови?  

Будь-який витік інформації, і мене не просто виключать з академії. Я сумніваюся, що після цього взагалі зможу продовжити існування.  

— Жертву звали Катрина де Феррі, — продовжив говорити голова. — Останнім часом вона часто бувала особисто у вас. Також вона зупинялася в таверні «Вибите око».  

Я намагалася стримати хихіт. Ну, назва у нас була доволі промовиста, тут нічого не вдієш.  

Зате тепер зрозуміло, чому Грегор був обізнаний про загиблу дівчину. Вона зупинялася в нашій таверні. Але навіщо?  

— Я знаю, — сухо відповів ректор.  

По шкірі побігли мурахи. Що значить знає? 

— Знаєте? Виходить… ви… а потім…  

Я насупилася. Так, щось мені стало погано чути. Треба підкрастися ближче.  

Я повинна дізнатися, яким чином ректор причетний до цієї справи з серійним убивцею і чи взагалі має він до неї якесь відношення.  

Я зібралася з духом, затримала подих і обхопила ручку шафи. Повільно натиснула, молячись, щоб вона не скрипнула. Скрипу не сталося, тому я уривчасто видихнула.  

Проковтнула клубок у горлі.  

Зробила крок, відчуваючи, як ноги затекли. По м’язах пробігли гарячі мурашки. Я засичала, вчепившись у дверцята шафи. Щоб я ще раз послухала ректора та смиренно десь пересиджувала!  

Нервово пробурмотіла кілька добірних слів, яких навчилася в таверні. І, коли ноги нарешті перестали мене підводити, пішла по гардеробній.  

Мислено присвиснула. Та вона розміром, як моя кімната в гуртожитку!  

Усі піджаки з сорочками акуратно висіли на вішалках. Галстуки й метелики складені в окремі маленькі коробки. Золоті підвіски й деякі нагороди зберігалися під склом. Туфлі виставлені в ряд за кольоровою гамою. Від чорного до ще чорнішого чорного.  

А ректор, виявляється, перфекціоніст!

— Вірно, я сам поселив її в таверну, — пролунав голос ректора.  

Я завмерла. І підкралася ближче до дверей, виходу з величезної гардеробної.  

— Самі? Невже вас пов’язували романтичні почуття? Це не дивно, адже леді Катрина походила з роду темних магів, які давно шукали підходящу партію…  

— Ні, — одразу ж відрізав ректор. — Я не був зацікавлений у леді Катрин, при всій повазі до їхнього роду аристократів. 

— Чому ж? Усі зацікавлені у вигідному, перш за все, шлюбі, — солодко-єхидно промовив Яшар.  

Я фиркнула і невдоволено зморщила носик. 

Розумію ставлення голови слідчого відомства. Будь-хто у віці ректора вже давно підшуковував би собі вигідну партію. А враховуючи його високий статус… напевно, від дам у нього немає відбою.  

— Деталі мого особистого життя вас не стосуються, Яшаре Бродов.  

— Стосуються, коли це має відношення до справи. Адже це не перша дівчина, яку ми знаходимо саме у вашому кабінеті. І не перша, яка зупиняється в таверні, надто знайомій нам усім.  

Не перша?  

Я прикусила губу, нервово заворушилася. 

Взагалі-то, голова має рацію. Останнього місяця я помітила, що до нас досить часто навідувалися рудоволосі дівчата. Тільки ось я й гадки не мала, що всі вони спілкувалися з ректором. Адже до них ніхто й ніколи не приходив.  

Вони навіть їли в повній самоті.  

— Хочете сказати, що єдине ваше припущення, яке дозволяє вам порушувати мій спокій — це любовний зв’язок із убитими? Надуманий, до того ж, — із погано прихованим гнівом промовив Райан.  

І справді. Навіть якщо у ректора щось і було… ні. Він сам це заперечував, та й я не хотіла навіть думати про те, що можу стати його наступною жертвою, адже всі дівчата були підозріло схожими на мене.  

— Чому ж не зачіпка? — тихо запитав Яшар. 

Ректор засміявся. Голосно. Низько. По-чоловічому. Так звабливо, що й у мене на обличчі мимоволі з’явилася усмішка.  

— Мені стало зрозуміло, чому в Дембурзі так багато злочинів. Слідче відомство грається в пістолетики та знущається над життями місцевих жителів, — грізно сказав магістр, знизивши голос до похмурого осуду.  

— Я розумію, що ви магістр, пане Райане! — заревів Яшар, дзенькнувши чайним сервізом. — Що ви собі дозволяєте стосовно організації, яка захищає народ?!  

— Ви смієте називати себе головою, але навіть не помітили, що всі жертви були жорстоко понівечені. Що з них висмоктали магічний дар… і чим же?  

— Магією… тією самою темною магією, — похмуро підсумував Яшар. — Родовою магією, якою володіли лише темні магістри.

__________________________

Якщо вам не важко, то відстежуйте мене, будь ласка!