Глава 13. Таємниця нічних прогулянок

Господар іде?! Мені, мабуть, теж пора! Сподіваюсь не на той світ…

Сподіваюся, Ханна мене не видала, прийнявши за справжню кішку. Хоча… яка кішка з’їсть такий чималий шматок м’яса? Хіба що розміром із тигра.  

А може, кішка просто була дуже голодна?! Не треба заглядати в рот простим пухнастим звірям!  

— Темних ночей, пане! Сподіваюся, наше обслуговування вам сподобалося?  

Я завмерла під столом, як мишка, що раптом усвідомила, що потрапила в пастку. Усередині мене все здригнулося, і я на всяк випадок згадала всі молитви, які коли-небудь чула.  

Просила пробачення у богів, сподіваючись, що хоч хтось мене почує. А раптом допоможе? У такій ситуації всі засоби хороші, як казав мій старий знайомий — алхімік на ім’я Кузя, який завжди вирішував проблеми шляхом сповіді.  

До речі, щодо темних ночей… Їх зазвичай бажали магістрам, які добре володіли темною магією. Тому й ночей їм темних. Ханна, схоже, не знала про становище магістра, а ось наш господар…  

Він знав? Чи просто навмання вгадав? 

— Пане Райан Дрес Ріан, — промовив Грегор, його голос звучав поважно, але в ньому відчувалася прихована тривога.  

Так він знав, хто перед ним? Господар таверни знав, що до нас завітав сам ректор академії? Та що там… Магістр!  

Цікаво, що мені тепер робити? Якби я знала це заздалегідь, можливо, одразу ж тихенько вискочила б у вікно. Але гаразд, уже пізно.  

— Темних ночей, містере Грегоре. Не обовʼязково звертатись на повне імʼя. Ми на одному боці і знайомі не вчора. — Тихо відповів ректор. — Усе чудово. Затишно, спокійно, розташування прекрасне. 

У його голосі пролунав такий глибокий смуток і втома… Звичайно! Напевно, у нього й ноги затекли. Ну а що… Сам винен! Не треба мати такі зручні й теплі ноги!  

— Дякую. Як вам обслуговування? — веселіше запитав Грегор.  

— На висоті. У вас дуже уважний і ненажерливий… гм… тобто, чудово ситні страви, так.  

Ах ти ж… тьфу! Утримувати домашніх тварин — справа недешева, взагалі-то. Це вам не їжачок чхнув!  

— Я до вас з особливою справою, пане… даруйте, якщо відволікаю важливого гостя…  

Грегор почав нервово говорити, сідаючи навпроти ректора. По звуку його стільця я зрозуміла, що він не такий уже й стриманий, як намагався показати.  

У нього явно були проблеми, і його голос це видавав. Мені вже стало не по собі. Закінчилися хиханьки-хахоньки, дівчата. 

— Я слухаю.  

— Це сталося знову, магістр… — з важкістю в голосі сказав Грегор, і я відчула, як по спині пробіг холодок.  

Що сталося? Сподіваюся, Квіріт не накоїв чогось лихого господарю таверни. Не хотілося б замість нього отримувати на горіхи! Хоча, я впевнена, що він уже отримав по своїй лисині сповна від ректора. 

Сумніваюся, що в нього залишилися ще якісь претензії.

— Вони вбили її... — вимовив Грегор із таким відчаєм, що у мене в очах потемніло.  

Я впустила шматочок м'яса на підлогу. 

— Знову? — напружено запитав ректор. 

Знову?! В якому це сенсі?! Так-так-так. А це точно та розмова, яку мають чути мої невинні вушка? Не хотілося б бути втягнутою в якесь розслідування.  

До речі, чому він звернувся саме до магістра? Наскільки я знала, ректор академії не мав повноважень розбиратися з подібними справами.  

Я знала, що ректор академії Райан був могутнім магістром. Але яке це мало відношення до вбивств? І чому Грегор вважав за потрібне повідомити про це саме йому?  

Щось тут нечисто. 

Я майже нічого не знала про ректорів академії, тим більше про статус нашого магістра. Він був відомий своєю холодною стриманістю та загадковістю, але, як виявилося, за його спиною відбувалися такі речі, про які мені, ймовірно, краще було б не знати.  

Навряд чи в академію прислали когось, хто мав займатися безпекою нашого маленького містечка.  

— В доказах нічого не змінилося?

Від його спокою у мене по спині пробігли мурахи. Стальні нерви! Він говорив про вбивства так, ніби обговорював список покупок.  

— Ви маєте рацію, пане. Тіла понівечені, магічний ресурс висушений… Розумієте, що це означало?  

Всередині мене все похолоділо. Якщо у мага висмоктати його ресурс, він більше ніколи не зможе його відновити. Ти вже тоді мертвий.  

— Але обличчя залишали неторканим... усі загиблі дівчата мали однаковий колір волосся, очей і шкіри... — сказав Грегор. — Ніби він шукав когось конкретного. І що дивно… в інших містах такої проблеми немає.

Я ковтнула. Невчасно. Якась ця ситуація зовсім невчасна!  

Все це звучало, як початок жахливого розслідування, і, судячи з того, як нервував Грегор, мені не подобалося, куди це все веде.  

Убивства, магічні експерименти... і смерть магів.

— Загибла відповідала параметрам? — уточнив ректор. І це уточнювальне питання вимусило здригнутись щось всередині.

— Так. Руде волосся, прямо вогняне... блакитні очі і світла шкіра, — продовжив Грегор, і я відчула, як моє серце підскочило до горла.  

Ладонь спітніла, і я лихоманливо обхопила себе за плечі, ніби це могло якось допомогти. Руде волосся... прямо вогняне?

Мої очі широко розкрилися від жаху. Ще й такий детальний опис зовнішності, який смутно нагадував де-кого. 

Мене.

Я ідеально підходила під опис.



________________________________________

Вітаю! Я намагалася вчасно відповідати на коментарі, дякую вам за них. Ваша активніть тепер буде впливати на графік продовжень. Поки що викладатиму через день! Якщо активніть буде більше, то кожен день! 

Будь ласка, натискайте вподобайки та "відстежувати автора". Дякую за цікавість до моєї історії!

З найкращими побажаннями, 
ваша Леся!