9 розділ: Фінал.

Я сіла пити чай. Мама стояла і дивилась на щось за вікном. Ну і що вона там дивилася? 

-Мам, що такого цікавого відбувається на вулиці що ти дивишся туди? 

Я підійшла і подивилася. Я побачила двух хлопців які билися. Один був зіпсований світло білим кольором волосся, а інший з юраслетом.. Артем! А другий.. невже то був Ілля? Господи ну що знову сталося? Той Ілля з усім містом вирішив побитися? 

Я пулею вилетіла з під'їзду. Не вистачало тільки щоб вони повбивали  один одного. Я підбігла і крикнула

-Да ви зовсім з глузду з'їхали?!

Вони одразу розійшлися. В Артема була розбита губа, і в Іллі теж. Наче таких важких ударів не було. 

-Що це було? Мені ніхто нічого пояснити не хоче? 

Ілля мовчав. Я була впевнена що це він розпочав бійку. Артем не міг. Тим паче навіщо? Першим розмову почав Артем. 

-Цей накинувся на мене. Я навіть не зрозумів чому і що сталось.

Я подивилась на Іллю. Господи за що мені це? Це ж просто жах, побити людину просто так..

-Ілля. Ти мені нічого не хочешь розповісти? Наприклад навіщо? 

-Сонь.. не треба. Все буває. Я думаю на це були причини і я щось зробив. 

Ілля глянув на нього і сказав. Перший раз за весь вечір.

-Зробив. З нею гуляв.

Що?! Він побився з ним через прогулянку!? Да він неадекватний якийсь! Артем подивився спочатку на нього потім на мене. 

-Сонь, можна тебе на пару слів?

Я кивнула і ми відійшли. 

-Що?

-Це звичайно не моя справа..  вирішуйте як вам хочется. Але мені здається він ревнує. 

Цей теж схоже поки бився головою вдарився. Ілля? Ревнує? Речі не сувмісні. Але якщо це правда.. то він ревнує мене? Доволі неочікувано. Після квітів я взагалі нічого не розумію. 

-Думаєш? Але це безглуздо. 

-А мені здається доволі романтично. Короче, я пішов до друга а ти йди і поясни йому все, добре?

-Добре.

Я повернулась назад до "романтика".

-Тепер розповідай, навіщо?

-Мені було неприємно дивитися як ти з ним.. гуляєш. Я розумію що я не подарунок долі, але чім він краще за мене?

Неприємно? Тобто.. я йому не байдужа? Моє сердце пропустило удар. 

-Тобто ти ревнуєш?

-Так, ревную! Що мені зробити якщо це, таке безглузде відчуття підбирається до серця кожен раз як ти з кимось розмовляєш?

Я завмерла. Ого.. і він мовчав? У мене відібрало дар мови. Ілля подивився на мене а потім відвернувся. 

-Вибач.. це все так.. неправильно. Я міг просто сказати а не розводити драму..

Він.. вибачився? Це було надто неочікувано. Хотя.. в цей вечір мене дивує все. 

-Згодна. Я приймаю твої вибачення. Більше так не роби.

-Добре. 

Я збиралась піти, як він схопив мене за руку. На мить я перестала дихати. Потім мене охопила паніка.. чому? Навіщо? Що взагалі коїться?

-Сонь.. хочу тобі дещо сказати. Це важливо і не буде чекати до завтра.

Як же я боюсь таких слів... що він збирається говорити? Господи допоможи.. 

-Ну.. говори.

Він вдихнув і видихнув. 

-Ти мені подобаєшся. Я не знаю як гарно тобі про це сказати.. треба були квіти чи побачення. Але я просто не можу тримати це в собі. Я ревную.. я думаю про тебе.. я вже не знаю що з цим робити..

Я завмерла.. що? Він сказав що я йому подобаюсь?.. Насправді він мені також.. але я не думала що він зізнається отак просто.. тобто після всього що сталось.. 

Він відвернувся і опустив погляд.

-Чому мовчиш? Я знаю що я ідіот.. але твоє мовчання вбиває мене. Скажи хоть щось. Будь ласка.

-Я.. я.. я навіть не знаю що говорити..ти.. також.. короче це взаємно. 

Він підняв погляд і подивився так наче не повірив в те що почув. Я стояла опустивши погляд на кросівки. Вітер розвивав моє волосся. Люди ходили біля нас, але ми чули тільки один одного.

Тут сталося те, чого я так хотіла.. і неочікувала. Він поцілував мене. Поцілунок вийшов ніжним.. м'яким.. не таким як в минулий раз. Цей поцілунок був бажаним і навмисним.

-Ти будеш моєю дівчиною?

-Буду.