3 розділ

Сьогодні я вирішила, що справедливість має бути не лише сліпою, а ще й липкою від крему. Ілля святкує своє сімнадцяте день народження – і я маю намір зробити це свято незабутнім. Поки він накриває стіл і посміхається гостям, у мене в руках подарунок. На вигляд гарний, але всередині сидить кажан, знайдений у вологому підвалі. Ідеальний подарунок для того хто боїться темряви та всього,  що має крила. А  в холодильнику чекає торт, який Ріта повинна кинути йому в обличчя. Я обрала найкращщу сукню – червону, бо це свято, а не похорон. 

Дзвоню в двері і відчуваю, як сердце калатає швидше ніж кажанові крила. Ще хвилина – і Ілля відчинить. Ще десять і все зміниться.

Ілля відчинив двері. Привітний і з усмішкою. 

-Заходьте, велком ту хоум як говорять.

Ми з Рітою зайшли і якраз встигли на момент коли Іллі дарували подарунки. Ми з Рітою перезернулися і усміхнулися. Ну і вистава буде!

Всі подарували Іллі гарні подарунки, такі як годиник, книгу (я і не знала що він читати вміє). Хтось навіть подарував подушку!

Ми з Рітою підійшли останні. Ілля прекрасно знає що звичайний подарунок я йому не приготую, тому спочатку недовірчиво глянув на мене, а тільки потім почав відкривати коробку, повільно, наче боявся що звідти вистребне жаба, але все набагато цікавіше. 

Він розгорнув коробку – я звідти вилетів справжній кажан! Обличчя друга миттєво побіліло, очі стали круглі, як блюдця. Він заверищяв і, спіткнувшись, гепнувся на підлогу, закриваючи голову долонями. Кажан заметушився під стелю, бив крилами об люстру. Всі зареготали в голос, а Ілля підвівся, обтрусився й, дивлячись на звіра, що висів на карнизів і теж усміхнувся крізь страх.

-Я взагалі не злякався.. просто неочікувано було, ось і все!

-Так я бачила як неочікувано- сказала я через сміх- верещяв як дівчинка. Ілюшенька тобі сподобалось?

-Скільки разів я просив мене так не називати! Це образливіше чим "білобрисий"!

Я знала що він не ображається тому і так назвала. Ви там не думайте що я зовсім погана подруга, просто йому не подобається коли його так називають тому що він відчуває себе дитиною якій п'ять років. Звичайно я його завжди тролила, а що? Заслужив.

Після мого подарунку все було спокійно. Вечір був доволі теплий, літо все ж таки. Ми з Рітою розмовляли, нічого не підозрюючи.  Алкоголь ми не пили, але він там був. Але наш Ілля напився, треба ж! Ну а що поробити, свято.

Віка розмовляла з якимось хлопцем на вечірці, але я не придала цьому значення. Ну спілкуються,  то і що? А ось Денису, схоже, було не все рівно. Я як подивлюся на нього,  його погляд зациклений на Вікі. Я зрозуміла що він ревнує, але підійти і сказати про це він не міг, він схоже, і сам це розумів.

Я пішла ближе до Дениса, щоб якщо що наглядати за всим.  Моя інтуїція говорила що щось обов'язково станеться. І вона мене не підвела.

До Дениса підійшов Ілля, який випив три банки "Revo" і одну банку пива. Денис одразу повернувся до нього на долю секунди, потім знову подивитися на Віку, яка сміялася з тим хлопцем. Ілля помітив погляд брата і все зрозумів.

-Не ревнуй, брате. Вона все одно кохає мене.

Денис із ревом кинувся вперед,  важкий кулак увігнався Іллі в щелепу – голова різко смикнулась, із розбитої губи бризнула кров. Але Ілля навіть не похитнувся, натомість він з диким роком штовхнув брата в груди, змусивши відлетіти до столу. Денис збив вазу, вчепився за край, але Ілля вже нависав над ним, хапаючи за комір сорочки. Денис вивернувся садонув кулаком у живіт, той зігнувся на мить – але одразу випростався й дзвінко врізався братові в ніс, розкроївши шкіру.

Вони зчепилися мертвою хваткою, грудьми в груди, важко дихаючи,  обмінюючись глухими ударами в корпус, у ребра, під дихання. Ноги запліталися і вони разом гепнулись на підлогу, продовжуючи молотити руками – сліпою, жорстоко,  не чуючи нічого довкола, розбиваючи один одному обличчя,  розмазуючи кров по щоках. Я кинулась між ними, кричала, намагалася відтягнути Дениса, але марно– вони вже були в тому вирі, де не існувало нічого, крім люті й болю.

Присутні на вечірці помітили бійку і кинулися розтягувати хлопців. Віка к пропала с поля зору, напевно пішла кудись з тим хлопцем.

Хлопців встигли розтягнути, вони обоє важко дихали, з носа текла кров. Іллю відали Ріті і вона повела його в кімнату спати. Я взяла Дениса під руку і ми пішли в іншу кімнату. Я запхнула його всередену і закрила двері, щоб ніхто не почув нашу розмову. Та і мені здалося що всім байдуже,  музика грала й досі.

-Що це було?! Ти же старший, міг би просто проігнорувати!

Денис сціпив зуби. Схоже Ілля таки сильно його образив.

-Вибач. Просто він сказав.. про Віку..

-І ви брати, побилися через дівчину!? Да ви зовсім зглузду з'їхали!?

-Ти не розумієш.. я кохаю тільки її, а вона обрала іншого, да і кого? Мого брата, який не вміє любити. 

-Я тебе розумію, він той ще придурок, але ж все таки твій брат.

-Розумію

Він ліг на ліжко і повернувся до мене спиною, давши зрозуміти що розмова закінчилась. Я вимкнули світло і вишла із кімнати.