ПЕРЕДМОВА

Покінчивши цю роботу, знаходжу собі за обов’язок коротко попередити читача, чи то ж пак справедливо визнати важливі недоліки в моєму творі. Справа в тому, що недоліки ці тісно пов’язані із нашою сумною сучасністю – отже, аби вберегтися від сотень запитань, що можуть виникнути в людей після прочитання мого твору, я наразі поясню, чому зробив саме так, а не інакше.

Перша хиба, котра може викликати у читача (а тим більше в українського) відверте непорозуміння – це те, що в моєму сюжеті повномасштабна війна вже скінчилась. Зробив я так, звісно, не випадково: таким чином я мав можливість добре розкрити цінності та вади нашої релігійної суспільності й показати з різних сторін центральних персонажів твору. Тому, хоч як би там не було, потрібно просто прийняти цей факт, – а також іще декілька вмисних історичних неточностей, закінчуючи навіть синоптичними деталями, – як певну необхідну альтернативу, з якою точніше розкривається ідея сього тексту.

Потім, оскільки бут, вулиці, людей Києва я намагався описати якомога правдивіше, то й не міг не зачіпнути питання мови. На превеликий жаль, російська мова в Україні надзвичайно поширена, отож без героїв, котрі б на ній також розмовляли, я не зумів обійтися з питань загальної реалістичності твору. Тому як ми навіть до цього часу звикли поблажливо ставитися до російської в розмовах, в репліках я вжив її не у вигляді української транскрипції, як то роблять більшість авторів, а з дотриманням російської орфографії й алфавіту.

Ось це все, про що я хотів попередити своїх потенційних читачів. Відтак мені наче спав груз зі спини, і тепер можна без жодних перешкод і питань перейти до самого роман