3 Розділ

Повітря було наповнене запахами — густими, соковитими, такими смачними, що від них паморочилося в голові. Тут пахло святом, достатком і чимось дуже бажаним.

Шур завмер лише на мить, а потім зрозумів:
там, де запах найсильніший, там і має бути сир. 

І Шур ринув уперед. Його лапки тихо торкалися дерев’яної підлоги великого дому. Він стрибав уздовж самого краю, тримаючись тіней, уважно роздивляючись усе навколо. Для нього цей дім був цілим світом — незнайомим, величезним і повним небезпек.

Раптом попереду відкрився вхід до іншої кімнати. І там Шур побачив дещо неймовірне.

Посеред простору височіло велике дерево. Воно було прикрашене блискучими іграшками й зірками — такими ж, як на небі, тільки ці світилися чарівним світлом і тихо миготіли, ніби живі. Від нього лилося тепло й спокій, а повітря навколо здавалося наповненим магією.

Шур завмер, заворожений цією красою.

Оце так диво… — подумав він.

Він вирішив підійти ближче, розгледіти це величне дерево, і почав обережно стрибати у його бік.

Та раптом пролунав голос.

Маленький, двоногий і гучний, у червоному одязі біг просто на Шура, викрикуючи дивні слова.

— Мамо! Тату! — кричав хлопчик, не зупиняючись.

Шур здригнувся. Він миттю зірвався з місця й швиденько заховався за подарунки, складені під деревом. Його серце билося так голосно, що він боявся — його почують.

І саме тоді сталося найстрашніше.

Прямо слідом за малим вибігло чудовисько.

Це був кіт — темний, мов сама ніч, з білими плямами, що різко виділялися на його шерсті. Він рухався тихо й впевнено, наче тінь.

Кіт раптом зупинився.

Він повів носом, ніби вловив щось невидиме, і перевів погляд прямо на подарунки.

Туди, де ховався Шур.

Шур зрозумів — кіт вловив його запах. У ту ж мить він різко зірвався з місця й кинувся тікати. Позаду почулися важкі, глухі стрибки — кіт уже біг за ним, швидкий і безжальний.

Не озираючись, Шур рвонув уперед і різко застрибнув на величне дерево. Лапки ковзнули по гілках, і він почав дертися вгору, хапаючись за хвою. Кіт перестрибнув подарунки й стрибнув просто на ялинку, розбивши одну з іграшок. Скло дзенькнуло, розсипавшись іскрами.

— Ліє, твоя кішка знову грається з іграшками на ялинці! Ану забери її в іншу кімнату! — вигукнув господар дому.

За мить з’явилася маленька двонога дівчинка. Вона підійшла до ялинки й підхопила кішку на руки.

— Ходи сюди, Зефірко, — мовила вона лагідно, притискаючи тварину до себе.

Шур бачив, як кішка, навіть у міцних обіймах, не зводила погляду з ялинки. Її очі пильно дивилися туди, де ховався він.

— Хух… пронесло, — прошепотів Шур.

І саме тоді він побачив дещо дивовижне.

Усередині ялинки перед ним відкрився ніби магічний світ. Світло гірлянд переливалося між гілками, мов зорі на нічному небі. Вони тихо мерехтіли, огортаючи простір чарівним сяйвом. Здавалося, ніби Шур опинився серед неба, всіяного зірками, де немає страху й темряви.

— Шкода, що мої цього не бачать… — тихо промовив він сам до себе.

На мить серце стиснув сум за норою. Але він відчув інше — тепле, знайоме. Запах став сильнішим. Він був уже близько.

Шур обережно спустився з ялинки й рушив далі, тримаючись самого краю. Запах ставав дедалі сильнішим і вів його до іншої кімнати — тієї, що була далі. Кожен стрибок давався легко, але напруга не полишала його ні на мить.

Стрибаючи, Шур раптом наштовхнувся на одяг, залишений на підлозі. Між складками тканини він помітив дещо незвичне — маленьку, дуже тонку голочку. Поруч із нею лежав дзвіночок, що тихо блищав у світлі.

Шур завмер і уважно роздивився знахідку.

— Думаю, голка допоможе мені, якщо мене знову спіймає кішка, — прошепотів він сам до себе.

Обережно витягнувши голку, Шур протягнув у її крихітне вушко свою ниточку й закинув її собі на спину, ніби маленький, але важливий трофей.

Він уже збирався рушити далі, як його погляд знову впав на дзвіночок.

Ще б і дзвіночок взяти… — подумав Шур. Він так гарно виглядав, такий святковий, немов створений саме для цієї ночі.

Шур обережно торкнувся його — і дзвіночок раптом голосно дзенькнув.

Шур завмер.

Він одразу зрозумів: із таким звуком його помітять. Не вагаючись, він відпустив дзвіночок, залишивши його на місці, й швидко рушив далі, несучи з собою лише голку, нитку й свою рішучість.

Стрибаючи далі вздовж самого краю дому, Шур натрапив на ще одну кімнату. Там стояв великий стіл, біля якого двоє дорослих двоногих тихо розмовляли між собою. Їхні голоси зливалися у низький гул, від якого у Шура злегка тремтіли вуха.

Він завмер, а потім почав дуже обережно, майже непомітно, пробиратися ближче, тримаючись тіней. Його метою був інший стіл — ближчий, нижчий, але такий самий величезний для маленької миші.

Шур дострибав до великого солом’яного віника. Він зупинився, вдихнув глибше й приготувався лізти по ньому нагору. Над ним височів стіл, на якому стояло багато різних речей. Посередині ж було щось велетенське. Під ним виднівся вогонь, а зсередини долинав дивний, незрозумілий звук.

Раптом лапка зісковзнула.

Шур спіткнувся й полетів униз.

Він із дзенькотом упав у раковину, де стояв посуд. Метал і кераміка відгукнулися глухим стуком, і Шур завмер, намагаючись не рухатися.

— О ні… як мені звідси вибратися? — прошепотів він, озираючись.

Погляд упав на виделку. Шур схопив її, підняв угору й притулив до самого краю раковини. Він спробував вилізти по ній, але лапки ковзали — виделка була гладкою, і не було за що вхопитися.

І саме в цю мить до раковини підійшла господарка.

Пролунав різкий звук — і з крана зірвався струмінь води. Вода з силою вдарила об раковину, розлітаючись у різні боки, бризкаючи холодними краплями.

Шур миттєво кинувся вбік і заховався за одну з тарілок, притискаючись до неї всім тілом і затамувавши подих.