1 Розділ.

— Мамо, а правда, що деякі коти бачать навіть у темряві? — прокричало маленьке мишеня Пік.

— Так, — озвалася мати з кухні. — Коти — небезпечні створіння, яких варто остерігатися.

У норі було затишно й тепло. Легке потріскування в печі наповнювало простір спокоєм, роблячи вечір особливим і безпечним, ніби весь світ зупинився саме тут, під землею.

— А мені тато розповідав, що наш дідусь Нор колись подружився з одним великим і рудим котом! — вигукнув Пік, не приховуючи захоплення.

— Таких випадків дуже мало, — тихо відповіла мати. — Лягай уже спати, Піку.

Вона підійшла й обережно підтягнула ковдру, вкриваючи сина. Тепло огорнуло його, але очі Піка все ще шукали вхід у нору.

— Але я хочу дочекатися тата! — знову вигукнув він.

— Батько буде пізно, — сказала мати.

І саме в цю мить біля входу до нори почувся знайомий звук.

— Тато! Тато! Тато! — закричав Пік.

— Я вдома! — вигукнув батько, заходячи всередину. За його спиною були маленькі гілочки, акуратно зв’язані ниточкою.

— Ох і зима видалася цього року, — промовив він, струшуючи сніг.

Пік вискочив із ліжка й кинувся до батька, міцно обіймаючи його.

— Ой-йой, який ти холодний, — промовив Пік, трохи тремтячи.

— Так, синку, холодний. Там надворі справжня зима.

— Це, до речі, твоя перша зима, Піку, — додала мати з усмішкою.

— А коли я зможу побачити, що там на вулиці? — з цікавістю запитав він.

— Скоро, синку, скоро.

Пік обережно простягнув лапку до чогось білого.

— А що це таке м’яке й холодне? — з великим зацікавленням спитав він.

— Це сніг, — відповіла мати.

— Сні-і-і-і-г… Ого… — із щирим подивом протягнув Пік.

— Все, Піку, лягай спати, — промовив батько вже м’якше, ніж здавалося на перший погляд.

— Добре, татусю, — відповів Пік і слухняно застрибнув на ліжко, загортаючись у ковдру.

Батько нахилився ближче.

— Піку, завтра Різдво. Що б ти хотів отримати від нас із мамою? — тихо спитав він.

Очі Піка одразу розширилися від захвату.

— Я пригадую, ти розповідав про дещо дуже смачне… таке тверде, з дірочками, — вигукував він, ледве стримуючи радість.

— Ти про сир? — усміхнувся батько.

— Так! Так-так-так, сир! — захоплено вигукнув Пік.

Мати підійшла ближче й тихо прошепотіла батькові на вухо:

— Але ж у нас немає сиру…

Батько задумливо промовчав, дивлячись на сина.

— Зате я знаю, де його можна взяти, — нарешті мовив він.

— Ні, Шуре, ти туди не підеш. Це небезпечно, — занепокоєно сказала мати.

— Не піду, дорогенька моя, не піду, — спокійно відповів Шур.

— Ну дивись мені, — промовила мати й рушила на кухню.

Шур підійшов до ліжка. Пік уже майже спав. Батько обережно погладив його за вушком і тихо прошепотів:

— Я обіцяю тобі… ти отримаєш свій сир.

Шур усміхнувся, але в цій усмішці було більше рішучості, ніж спокою.