Синя кулька для слона

У невеликому селі, оточеному густим лісом, жив хлопчик на ім’я Мишко. Він був допитливим і сміливим, завжди прагнув дізнатися більше про світ навколо, тому майже щодня ходив до лісу: дивитися на ягоди, розмовляти з білочками, спостерігати за мурахами. Дідусь казав йому не ходити туди самому, щоб не заблукати, але хлопчик не слухався — і одного разу таки заблукав.

Сонце повільно хилилось до заходу, тіні дерев ставали довшими, птахи поверталися до гнізд, а в лісі з’являлися нічні звірі. Мишко злякався, але вирішив не панікувати.

— Я безліч разів ходив до лісу, тож неодмінно знайду дорогу додому! — подумав він, шукаючи знайомий шлях.

Аж раптом почув тихий шелест і тріск гілок. Озирнувшись, Мишко побачив перед собою величезного слона. Спершу хлопчик злякався, але, придивившись, помітив, що слон виглядає сумним і втомленим. Він обережно підійшов ближче й мовив:

— Добрий вечір, пане Слоне! Що вас так засмутило?

Слон подивився на хлопчика великими добрими очима й тихо сказав:

— Я прийшов із зоопарку провідати ведмедя... У його сина сьогодні день народження. Я купив синю кульку, але вона... вона...

— Вона?

— Лопнула... — сумно відповів слон.

— О-о-о! Так це ж зовсім не біда! — зрадів Мишко. — У мене є синя кулька!

Він витягнув кульку з кишені, надув її та простягнув слонові.

Слон радісно затрубив і ніжно обійняв Мишка хоботом. Хлопчик засміявся — і страх зник із його серця.

— Ну, вже зовсім звечоріло… Мені пора додому. Бувайте, пане Слоне!

— Дякую, хлопчику! Ти дуже допоміг мені. Е-е-е, а ти знаєш, де твій дім?

— Ні… Я заблукав.

— Давай я відведу тебе до села, — запропонував слон.

Він опустився на коліна, запрошуючи Мишка сісти йому на спину. Хлопчик із радістю прийняв запрошення. Слон мав чудовий нюх і пам’ять, тож невдовзі вони вийшли на знайому стежку, що вела до села.

Коли вони наблизилися до околиці, жителі з подивом і усмішками дивилися на незвичну пару. А ось дідусь стояв осторонь — сердитий і стурбований. Мишкові стало ніяково. Він пообіцяв собі більше ніколи не ходити в ліс наодинці, щоб не хвилювати дідуся. Тим паче він зрозумів, що одному в лісі не лише страшно, а й небезпечно. Йому дуже пощастило натрапити на слона.

— Дякую, пане Слоне, за допомогу. Тепер ви завжди будете бажаним гостем у нашому селі!

Слон радісно затрубив, помахав хоботом на прощання й повернувся до лісу.

Відтоді Мишко й слон стали найкращими друзями. Слон часто приходив у село, і вони разом вирушали в нові пригоди, навчаючись одне в одного: слон — людської доброти, а Мишко — слонової мудрості й спокою.