Глава 20. Ксенопедагог.

Ксенопедагог

І

 Пан Дострозський сидів навпроти Теодора, виставивши напнуте пузо та курячи сигару. «Який же він бридкий» - думав про себе Теодор, краєм ока оглядаючи співрозмовника. Звали пана Дострозського Натан, але це ім’я йому не підходило ніяк.   

- Так що ви скажете, пане Теодор? – запитав Натан, глянувши на Теодора як на якогось андроїда.

- Скажу, пане Натан, що ваша пропозиція дуже приваблива. Я вже давно чекав на таке, навіть виконав усі умови наперед. Думаю, я заслуговую так же на поблажки.

 На обличчі Натана не змінилося нічого, той лиш спокійно потягнув сигару.

- Поблажки – сказав він розтягло, випускаючи дим – це само собою. Кажете, виконали всі умови?

 «Він ідіот, чи прикидається? Тільки-но сказав.»

- Наперед – твердо підкреслив Теодор. Йому ця розмова страшенно набридла. «Ні про що, жодної користі. Ненавиджу, коли від мене вижимають терпіння.» Усередині Теодор схилявся до думки, що за ним спостерігають, навіть провіряють.

- Це тільки показує вашу відданість справі – схвально кивнув Натан. Він дивився якось задумано у вікно, за яким розкривався сад із різнобарвних троянд. – У вас красивий сад. – сказав він, не відводячи погляду.

- Це сад університету, не мій. – тихо, але якось недбало пробубонів Теодор. Від нетерплячки він став чухати долоні.

- Так – повільно підтвердив Натан, далі дивлячись у вікно – університет на Караті – це щось дивовижне. Важко було уявити на Землі, що пан Габриїл на таке здатний – ім’я каштеляна було сказане із неприхованим презирством, огидою, наче Габриїл суще сміття, а не людина.

- Але не більше – усміхнувся лукаво Теодор – це верх, або як кажуть на Землі: апогей.

 Натан усміхнувся, видно, задоволений словами Теодора.

- Слава великому єдиному, що не перигей, бо тоді би було гірше. – на мить Натан застиг поглядом, почухав лівий висок і знову глянув прямо на Теодора.

- Ви вже бували у храмі на Гіпероні? Ви вже відслужили шість мес?

- Це ж одна із умов – нахмурено сказав Теодор.

- Так ви це зробили? – твердо і сердито запитав Натан.

«Якщо я виконав усі умови, то це означає, що і це також! Що за бовдур?»

- Зробив, маю доказ у вигляді рапортів, які надіслав до комісаріату церкви єдиного бога на Марсі.

- Рапорти – це не доказ, їх можна зробити і не будучи на месах. Хто може довести? – Теодор ледь стримався, аби його не пересмикнуло від злості, яка виникала від тону Натана.

- Усі служителі храму, прокурор східного округу Гіперону Чарлі Гарінель, два професори кафедри історії Марсу Гіперонського інституту гуманітарних дисциплін, заступник голови відділу проектування міжрегіонального центру комунікацій Генріх Гордонтордський, другий радник заступника міністра оборони Гіперону Олівер Гаптур, навіть ректор Гіперонського університету ксенонаук Шавель Кугар.

- Олівер Гаптур – задумано сказав Натан – це добре, що Гаптур. – Він посміхнувся самовдоволено, чим здивував Теодора. «На всі інші імена він уваги не звернув. Та коли ж ми перейдемо до справи?» - А щодо вашої дівчинки? – це питання мало неприховане лукавство, яке згидило його настільки, що нормальна людина не стала би його озвучувати.

- Вона серед інших дітей – роздратовано відповів Теодор. – Але чи це настільки обов’язково? – усередині навернувся трепіт, легкий острах, який завжди виникав на фоні великих сумнівів

- Традиція, пане Теодор – сухо відповів Натан – її дотримуються з початку віків.

- Така давня традиція – саркастично сказав Теодор, Натан це відчув, але не придав уваги, чи тільки так показав. – За такий час вони змінюються дуже сильно… - останнє речення звучало із нотками страху.

- Традиції – твердо та сердито став відказувати Натан – це не передача попелу, як ви собі можете думати. Традиції – це передача вміння розкласти полум’я, коли воно так необхідне. Люди, що не вміли ніколи писати чи читати… яка ж у них була пам’ять! Через десятки поколінь твори, розповіді, ритуали передавалися без найменших змін. Слава єдиному, що ми дотепер зберегли цю традицію, інакше де би ми були тепер!

«А де ви є? Де ви є?» Теодор пристально дивився на Натана, відчуваючи, що той недоговорює.

- Я вас розумію – провадив далі пузатий чоловік навпроти Теодора – але через це пройшли усі ми. Не одному вам потрібно пройти через це.

- Усі-усі? – недовірливо перепитав Теодор.

- Абсолютно! – голосно, що Теодор ледь не підскочив із стільця, підтвердив той – сам пан президент через це пройшов! А як інакше заслужити прихильність єдиного повелителя нашого? Нема більшого символу відданості, ніж відмова від своєї плоті! – Натан сидів задоволений. На його обличчі писало: «Так, я це зробив, я молодець!»

- І все ж – не знаходив собі місця Теодор – я вже стільки зробив, готовий на найвідчайдушніші кроки, а прихильності ще не побачив жодної.. не побачив.. не те щоб отримав.

- Усьому свій час – сказав, глянувши йому вічі, Натан – і свій час усьому. Я знаю чого ви хочете, там теж про вас знають – він показав пальцем угору – вони про всіх знають і про всіх пам’ятають. За вашу готовність тримають гарну думку, не псуйте її нетерпінням.

 Теодор не сказав нічого. Від того, що нервувався, серце калатало шалено. Навіть у шлунку спочатку млоїло, а тепер ще і нудить.

- Я вам можу дати зараз трішки гарантій – спостерігаючи за ним, сказав Натан – аби вас заспокоїти, але не тільки для цього, бо мої гарантії чіткі та підкріплені… на то вони і гарантії, аби бути твердими та чіткими. Я особисто читав ваші праці. Досить непогані роботи, але видно, що ви шукаєте себе. На превеликий жаль, ваші теми не актуальні для педагогічної політики уряду Сапфірової Долини… яка ще навіть не прийняла власної конституції.. – надмірний, зневажливий тон підкреслив зверхню гримасу на обличчі – від себе скажу вам: я підтримую усі погляди – знову указав пальцем вгору – щодо вас. Там гадають, що ви дуже схильні до ксенонаук, але не зовсім традиційних.