Дод. розділ, між 11 та 12 главами. Меланія

 Виправна колонія знаходилася на південно-західному кордоні поселення за сто дев’яносто шість кілометрів від Карату на території округу Скенлат, за чотири кілометри від містечка Газдурн. Дістатися туди можна за двадцять хвилин на громадському міжрегіональному поїзді. Сам поїзд представляє із себе довгого змія із синтезованого металу, який по праву сторону, завдяки електромагнетизму, прикріплюється до спеціальної колії – усе інше знаходиться у повітрі. Навіть двадцять хвилин видавалися для Меланії вічністю. Уже два тижні як вона не бачила свою донечку, тепер же її серце калатало.

 Сама колонія знаходилася майже у густому зеленому лісі. Меланія знала, що у ній знаходиться на даний момент біля трьох тисяч дітей. «І це дуже багато, навіть важко уявити всі причини, через які їх туди заключили.» Вона, знаходячись у прийомній кімнаті, через внутрішній комп’ютер відправила запит до Молі про зустріч. Однак, відповіді не отримала. Повторивши його та знову не отримавши відповіді, Меланія стала шукати когось із людей. На превеликий подив не знайшла нікого. «Тільки не це… - аж опечалено подумала вона – невже це одна із повністю роботизованих установ…» Тоді вона вирішила звернутися до синтетиків, яких тут було кілька. «Невже я одна думаю про свою дитину?» - думала Меланія, помітивши, що із людей у приймальній залі вона одна.

 Синтетик мав вигляд грізного чоловіка, високий та у більшій частині зовнішності дзеркальний.

- Мені потрібно побачитися із дочкою... – серйозно сказала Меланія, тримаючи себе у руках – я знаю, що раз у два тижні можу це зробити.

- Звичайно – люб’язно відповів андроїд – ви подавали запит?

 Меланія тільки згідно кивнула головою і показала два пальці.

- Зачекайте – голос синтетика різко змінився голос, став грубіший, Меланія почула у ньому нотки агресії, що дуже напружило. Андроїд направився із приймальної зали швидким кроком. «Може, він її приведе до мене?» Хоч Меланія не раз чула, що діти відмовляються бачитися із батьками у колоніях, вона не вірила, що Молі може поступити подібним чином. Вона хвилювалася. У самої склалося враження, наче вона чекає на власний вирок.

 Коли синтетик повернувся сам, Меланія ледь не заплакала. Миттю себе заспокоївши думкою, що він проведе до доньки, вона гідно ступила два кроки на зустріч.

- Ваша донька повідомила, що не хоче бачитися із вами. – сказав він сухо та грубо. Меланія кілька секунд стояла, як вкопана. «Це як? Тобто?... А звідки він знає, хто саме моя донька? Я ж навіть не давала йому дані?». Уже потім, заспокоївшись, вона пригадала, що на вході заповнювала форму, де вказувала усі дані про себе та Молі.

- Ви щось плутаєте? – запитала вона робота так, наче той жива людина. Вона звикла так ставитися до Греї, від чого часто сприймала синтетиків за рівних. – Мало того, що вона не відповідає на повідомлення, так тепер і бачитися зі мною не хоче?

- Мені жаль – сказав синтетик голосом, по якому так не скажеш.

- Може – затягнула вона у дивній здогадці – до неї на днях хтось інший приходив?

- Ні – відповів грубо та зухвало андроїд, наче нервуючись – нікого не було, ніхто не приходив. Якщо ваша дитина не бажає зустрічі, то навряд чи я вам допоможу.

- Дайте хоча би її побачити – сказала Меланія. Після останніх слів синтетик наче оскаженів всередині настільки, що не міг вміло приховувати.

- Пані – сказав він неприховано агресивно – якщо ваша донька не хоче вам відповідати повідомленнями, розмовляти по зв’язку, чи зустрітися особисто, то я вам нічим не допоможу. При всій повазі – залиште будівлю колонії – це об’єкт відділу внутрішніх справ поселення.

 Шокована Меланія не могла прийти до тями ще годину. Нею трусило не так від поведінки Молі, як від самого синтетика. Коли вона стояла поряд із ним, то ще якось трималася у руках, але тепер весь страх перед машинами вийшов на зовні. «Чому він так поводився? Грея повна його протилежність… Чи він запрограмований на агресію? Але ж ні, бо тоді одразу би почав говорити таким тоном… Щось його рознервувало, коли він направився до Молі… Але ж як він міг рознервуватися, він же ш машина!»… Меланія ходила по лісу довкола колонії, не наближаючись занадто близько до зони огляду дронів. У лісі було не так жарко. Під зеленим дахом із крон дерев продував холодний вітерець. Чувся плюскіт води. «Певно, тут проходить велика річка». Але навіть природа не могла так швидко допомогти Меланії відійти від навернутого страху. «Грея зовсім не така… зовсім, вона… людяніша» - останнє слово у думках пройшлося приємним морозцем по шкірі. Вона відправилася додому одразу, як збагнула, що робити їй тут нічого. Розуміння ситуації прийшло тоді, коли Меланія угамувала свій страх. «Мене вдома чекає Грея» - думка була дещо теплою.   

 Уже вдома Меланія розслабилася, але разом із тим спочатку впала у легку паніку, а потім у глибокий відчай. Вона не могла знайти собі місця, раптом згадала, що останніми ночами не спала, мало що їла, а тепер ще й навернувся головний біль. Грея – підмітила Меланія - як не старалася через можливості своїх алгоритмів, мало чим заспокоювала, хоч користі від неї не оцінити, бо вся хатня робота на ній.

 Обезсилено впавши на диван, Меланія провалилася у сон. Їй снилися винищувачі, які вона бачила у небі в той самий день. Тільки тепер їх було до трьох десятків. Якщо того дня вона утримала підсвідомий страх, то тепер нею трусило. «Що ж це коїться? Куди стільки багато?»

 Безпілотні машини низько пролітали над дахами будівель, ревучи так гучно, що повітря вібрувало. В один момент Меланія помітила, що у кожному із винищувачів було по кілька пасажирських міст, в кожному із яких знаходилася дитина. У передостанньому літаку вона побачила Теодора на місці пілота, а на єдиному пасажирському кріслі Молі. Та дивилася на свою матір, плакала, щось крила, але того чути не було. Від одного вигляду своєї маленької дівчинки Меланію пробив холод. Але в мить усе стало наче звичним – не було ніякого здивування, невпевненості – тільки дикий тваринний страх. Вона стала наздоганяти ескадрилью: біжучи слідом за літаками перед нею падали будівлі, дерева, люди – усе зникало, наче ніколи не існувало, але винищувачі віддалялися і в кінці кінців зникли.