Дод. розділ, між 3-4 главами. Меланія.

 Шановний читачу! Додатковий розділ є повноцінною частиною сюжету, події якого відбуваються паралельно основній ліні. Мета розділу є показ життя звичайних людей, що залежать від політичних обставин, які формуються діями та рішеннями осіб, від імен яких ведеться основна лінія. Періодично я викладатиму додаткові розділи для формування кращої картини світу. У цій главі починається історія Меланії, її доньки Молі та недавно придбаного синтетика Греї, що відповідає періоду основної лінії між третьою та четвертою главами. Сподіваюся, що глави додаткового розділу будуть не менш цікавими за основні! Щиро дякую за приділений час та гарного читання!

Меланія

- Молі, ти підготувала макет до завтрашнього заходу? – Меланія уважно та суворо дивилася на свою дванадцятирічну доньку.

- Я ще встигну його зробити – капризно обурилася Молі, надувши щічки. Вона, попри свій вік, мала майже такий самий ріст, як і її матір.

- Ти його не зробиш до завтра, якщо відкладеш сьогодні на вечір. І чому узагалі я маю тобі постійно нагадувати? Ти ж доросла.

 У відповідь Молі сердито глянула на Меланію та мовчки пішла до своєї кімнати. Вона постійно дорікає Меланії за турботу, називаючи себе не дитиною, але коли справа доходить до справді відповідальних речей, то вся дорослість миттю випаровується. Меланія сильно переймалася, що її донька буде схожою на батька. «Добре, що цей виплодок хоча би працює та платить аліменти.» Із чоловіком, ім’я якого навіть не хотіла згадувати, Меланія познайомилася ще студенткою лінгвістичного факультету в коледжі. Теодор тоді був аспірантом кафедри педагогіки, писав аспірантську роботу у сфері педагогіки вищої школи, проводив дослідження зі встановлення нормативів подачі навчального матеріалу із дисциплін «Мораль у біотехнологіях» та «Приватні людські засади у генетичній реконструкції». Ці дисципліни викладаються на старших курсах коледжів незалежно від вибраного фаху. Загалом, уряд на чолі із Габриїлом проводив багато корисних реформ, із якими не погоджувався Теодор. Вона знала, що це результат впливу академічного середовища, на яке давлять із зовнішніх структур. Меланія це знає, бо уже вісім років працює у центрі лінгвістичної адаптації штучного інтелекту та суспільства – сам центр кілька років, окрім адекватного фінансування уряду отримує гранти від приватних фондів, які роблять замовлення на дослідження різного роду питань. Результатом кожного дослідження дивним чином стає критика уряду поселення та його дій. І якщо Меланія ще навчилася адекватно оцінювати інформацію та події, то, здається, її колеги інколи забувають думати. Те саме стосується груп викладачів та навіть вчителів у школах. Меланія отримала легкий шок, коли Молі, прийшовши зі школи, заявила, що каштелян Габриїл зробив велику дурість, у котре відмовившись від зняття заборони на торгівлю із Гіпероном.

- Це хто вам таке казав? – неабияк здивовано запитала Меланія. Вона тупо дивилася на обурену доньку. Дванадцятирічна Молі аж кипіла від злості, а найстрашніше – це не її природнє відчуття, їй цю злість вміло нав’язали.

- Сьогодні на історії Марсу до нас був викладач із університету, якійсь там професор політичних та суспільних наук. Він нам пояснював наскільки згубно впливають рішення влади на поселення. Я взагалі жалію, що ми не на Землі! Чому ми на Марсі?

- Бо ми тут народилися – різко відповіла рознервована Меланія – На Землі би нас ніхто не народив, ти ж це знаєш.

- Тобі хіба не було боляче народжувати? – спитала вона прямо.

«О ні, ні, тільки не це.» - із страхом подумала Меланія. Їй здавалося, що це було найстрашніше, що тільки могло статися із її донькою.

- Це було боляче – погодилася вона – але натомість ти у мене рідна, моя, від моєї плоті – вона хотіла обійняти Молі, але та вирвалася від матері.

- А я не хочу – заявила вона так капризно, наче народжувати вона мала кожного дня по приказу Меланії. – Тут навіть справа не у тому, що болить, а у ризиках. Це ж ти могла померти, я могла померти, або народитися інвалідом, чи отримати якесь спадкове захворювання, а так…

- Але ж народилася здоровою – перебила її Меланія.

- Я навіть не знаю завдяки кому – обурилася Молі.

 Меланія важко видихнула.

- Послухай – сказала вона ласкаво, відчуваючи неабиякий жаль всередині. – Це зовсім інші люди, ти просто ніколи не була на Землі. Навіть на Гіпероні вони не такі, як ми. Вони інакші.

- Ти ж їх ніколи не бачила – заперечила вона.

- Я бачила гіперонців. Вони нещасні, забиті, боязкі. Те, що вони говорять відрізняється від реальності. – вона обережно підійшла до доньки.

- Якщо це так, то чому вони критикують Габриїла? Якщо він в дійсності настільки правильний, як ти кажеш, то не мав би мати опір.

 Меланія заперечно похитала головою. Їй було сумно від того, що її маленька Молі уже стільки всього хоче розуміти, а в результаті отримує… їй аж думати гидко. Вона ще зовсім юна для політики, для роздумів про неї, її чистий розум, який так жадає все знати та розуміти, хочуть отруїти. Вони уже пустили у нього гидке насіння, її ж завдання, як матері, зробити усе можливе, аби воно не проросло, бо тоді вже буде пізно.

- Опір роблять ті, хто не може через дії каштеляна задовільнити свої інтереси. – сказала вона прямо та сухо, гадаючи, що робить правильно.

- Які інтереси?

- Не найкращі. До прикладу, аби я працювала не по шість годин, а по дев’ять, і не за чотири тисячі талантів, а за дві з половиною тисяч, і аби ти вчилася безкоштовно не вісім років у школі та чотири у коледжі, а тільки шість у школі, а за решту платила із власного рахунку, коли підеш працювати. І ще багато такого, про аж говорити страшно.

- Але ж це добре – знову неприродньо обурилася Молі – я тоді більше думатиму за своє життя.

- Тобі тоді раніше доведеться піти працювати – серйозно сказала матір – і не так, як я, а значно важче, гірше, і взагалі тоді про університет можна забути… без нього важко чогось досягнути, у нас так точно.