Глава 16. Ніксон

 Ніксон у супроводі кількох кібергвардійців прямував до височезної будівлі у центрі масштабної фортеці під назвою «Головна адміністрація уряду та міністерств Землі.» Останній раз він тут був кілька тижнів тому, коли подавав заявку на вибори до палати розвитку та розширення. На вході стояв високий та худий чоловік. Його обличчя видалося Ніксону на диво знайомим.

- Пройшло значно менше часу, ніж я очікував, аби зустріти вас у такому місці, пане Ніксон. – і голос видався знайомим. – Радий, що ви прислухалися до рекомендацій – закінчив Томсон.

«Томсон… але як?» Ніксон згадав інженера.

- Відколи інженери працюють в апараті уряду? – зацікавлено запитав Ніксон.

-  Звичайні інженери, можливо, ні, але я дечим особливий. – чоловіки потисли одне одному руки – я інженер із управління міжпланетних зав’язків – усміхнувся він. – На нас чекають.

 По ліфту вони піднялися на тридцять шостий поверх, де навпроти ліфта знаходилися єдині двері на цілий поверх. На золотій табличці біля дверей писало: «Президент Джордж Мур»

- Ні – сказав Томсон – ми не у ці двері. – і провів Ніксона із кібергвардійцями до кінця коридору, якого той не пам’ятав, відколи спускався та піднімався ліфтом востаннє.

 У дійсності, в кінці коридору виявилися ще одні двері. Томсон обернувся до солдат та віддав наказ спуститися на перший поверх, крім двох, що мають залишитися біля ліфту.

- Проходьте – сказав він, указуючи на дерев’яні двері.

 У високій залі виявилося не гірше, ніж у храмі єдиного бога. Висока золота статуя божества знаходилася у кінці приміщення, але було дещо дивне – крім оцієї, жодної іншої більше не виявилося. Було темно, світло підтримувалося не лампами, а жаровнями, у яких миготіли жовтогарячі язики полум’я. Перед фігурою бога знаходилося широке коло у вигляді п’ятикутної зірки. А ще тут стояли чотирнадцять осіб, п’ятеро із яких були священнослужителі із головних храмів планети. Священнослужителі одягнуті у червоно-чорні ряси, тримали у руках мечі із загартованої сталі, рукоятки яких виготовлені із щирого золота та прикрашені різнобарвними діамантами. Решту осіб Ніксон не упізнав, крім одного – президента. Джордж Мур одягнений у його традиційний костюм сірого кольору.

- Ми за вами довго спостерігали, пане Ніксон – озвався саме він. Голос мав гучний, низького тону та владний, що аж до кісток пробирав. Із одного тону він складав враження дуже жорсткої людини. – Із самого дитинства, як і за будь ким іншим. Ми раді – він розвів руками, показуючи всіх присутніх, до яких приєднався і Томсон – що ви не покинули нашу пропозицію, і ми раді, що ви пройшли всі випробування. Ми мали багато побоювань, багато сперечалися щодо вашої кандидатури, і все ж – ви тут.

- І це честь для мене – він уклонився, як і розповідав йому Люїс. Професор розповів багато речей, особливо як сподобатися президенту. – Кращої ролі у своєму житті я би не знайшов.

- Ми раді це чути – відповів президент. Попри свій вік він мав густе чорне волосся, блакитні очі, товсті губи та ніс із маленькою горбинкою. Сам був ні худий, ні товстий. – Сьогодні ви тут, аби отримати нове життя. Дуже мало хто удостоюється честі подібної. Уся вистава, що грається над нами та під нами – не має для вас більше жодного значення. Справжня влада – це ми. Скажи мені, Ніксон Мафрі, чи готовий ти дати клятву тому, хто подарував нам можливість побудувати цей чудовий світ і стати частиною його управління, звільнившись від усюдисущих цифрових кайданів? «І такий подарунок прилягається?» Ніксону згадалися слова Люїса, для чого владі потрібні люди, вроді нього.

- Усе елементарно – відповідав професор – для виконання завдання. Ніколи тебе не пропустять до зали, де вирішуються усі питання, вплоть до того, який барвник додавати у мило. Тебе, і таких як ти, скоріш за все звільнять від біосистем, що вшита від виведення з капсули. Дадуть завдання, для якого неприпустимо відправляти когось зі своїх, але вони подадуть його як велику місію, ти виконаєш – і тебе уб’ють як небажаного, а точніше – принесуть у жертву у одному з храмів, як вигадають щось проти тебе – вони вигадають, повір, і нічого не зробиш. Навіть якщо втечеш – не велика втрата. Ти і так безплідний. Поза цивілізацією не виживеш. Такі, як ти – неприпустима людина серед них. У вищій владі повинні бути тільки вибрані – народжені природнім шляхом, тобто, тільки члени королівських родин і великої знаті. Але ти цього не знаєш. Поки не позбавлять біосистеми – не думай ні про що з того, що я тобі казав. – Було чортівськи складно, однак, Ніксон зумів. Він читав, писав, навіть у ігри грав, тільки би не припуститися помилки.

 Ніксон став на одне коліно.

- Готовий дати клятву його божественності. – сказав він, відчуваючи, що подібне сподобалося президенту.

 Мов стрічка, випливли слова Люїса:

- У тій кімнаті ти можеш думати розсудливо, там неможливе відстеження із біосистеми. Однак, не загравайся сильно. Один необачний крок, і ти щиро сповідуєш того диявола!

- Встань, дитя! – рознісся гучний голос Мура. – Хай дасть тобі благословення його божественність!

 Його слова підхопили хором усі присутні. Ніксон підвівся. Президент дістав пергамент, розгорнув та вручив Ніксонові.

- Встань на коліна перед владикою та прочитай клятву. – президент узяв чашу із червоним вмістом, яку йому подав один із верховних служителів.

 Ніксон сміливо взяв пергамент, підійшов до золотої статуї та опустився на коліна. «Якщо є справжній Бог, не цей диявол, то прости мене за скоїне.»

 Служитель накрив його голову тканиною, обшитою золотими нитками так, щоб світло падало на текст пергаменту.

 Ніксон став читати клятву, про себе думаючи про Бога, якого Люїс іменував справжньою Любов’ю і Милосердям та про те, як йому заслужити прощення. Чим далі він читав, тим більше починав вірити у Творця, якому протистоїть диявол, що поработив людей всієї Землі, а тепер ще узявся за Марс.

 Закінчивши, він підвівся. До нього підійшов президент із чашею.