Глава 15. Габриїл. Змінено.

 Увесь тиждень був напружений. Габриїл навіть забував їсти – раз на день і то з примусу Мюрі. Він ледь утримував у голові думки, які, здавалося, змовились та танком кружляли.

- Ворін каже, що ніколи не контактував ні з ким із Гіперону, Урвища, чи, тим паче, Землі. – навпроти сидів Робін Гофа – очільник відділу безпеки. Вони могли бачитися по кілька десятків разів на день, а теми для розмов були найрізноманітніші.

- Бреше – грізно відповів Габриїл. Він курив уже третю сигару, а от про алкоголь і мови не йшло. – Звідки тоді у нього перстень? Такий тільки на Землі носять бюрократи.

- Те саме стосується і Сурена. Він клянеться, що не має нічого спільного із урядом Гіперону.

- А з чим тоді має він спільне? – Габриїл пирхнув та втягнув сигару. Невіл розписав усю розмову із Фортом та Гаріном. Залишається здогадуватися, чи не проковтнув Габриїл чергову приманку. – Щось чути про делегацію Робіна?

Гофа заперечно похитав головою.

- А про Невіла? Він уже мав дістатися Камвелі.

Робін Гофа вдруге заперечно похитав головою.

«Клятий дідько. Залишається надіятися тільки на краще.» Габриїл інколи дивувався тому, що в їх час доводиться діяти, мов у темні віки.

- Щодо синтетиків із Монемуса. – ніяково почав Робін.

- А що з ними?

- Сьогодні запланована зустріч із… новим очільником Монеуса.

«Ти що, смієшся з мене? Яка зустріч? Довкола одна м’ясорубка.»

- А що з Дроманом? – запитав Габриїл, пальцем чухаючи потилицю.

- Можна сміло припустити, що він не при владі.

 Голова весь час тріщала, не даючи зібрати думки. Тим не менш, зустріч із новим очільником Монемуса важлива подія. Не варто нехтувати у такий час.

 Хоч Габриїл не кинув усі сили, без Адептів навіть від повної армії Долини не залишилося би нічого. «Вони дуже добре виконують свою роль.»

- Нагадай мені: де ми повинні провести зустріч?

Робін дещо зніяковів, але проковтнувши слину сказав:

- У катакомбах. Ну.. в тому переході, який повинен сполучати всі поселення.

«Це виходить, що вони відкрили їх? Може бути пастка. Але ні, вони весь час активно протистоять гіперонцям.» Усе ж Габриїл вирішив бути обережним.

- Нам потрібно гарно підготуватися. – сказав він.

- Про це я і хочу поговорити – підвівся Робін, але каштелян його перервав.

- Потрібно підвести до входу важку техніку, ізолювати найблищі райони та перекрити усі фактури й енергоблоки, відімкнути магнітні подушки, обставити датчиками кількакілометрову територію та замінувати. Ми можемо не витримати удар, тому потрібно їх затримати. Якщо вони мають доступ до проходу, то потрібно очікувати щосекунди. Скоріш за все, ця зустріч - приманка, як і їх бої із гіперонцями – гарна і дорога завіса…

- Пане каштеляне – голосно перебив Робін – ми повинні підготувати не зброю, гостинність. Тим паче, що сторона Монемус запросила на візит.

- Це пастка. Я на це не піду.

- Навряд чи це пастка. Їх синтетики допомогли нам викрити сто сорок шість диверсантів. Їх андроїди, скоріш за все, серед нас. Якби хотіли – убили би вас, мене, і всю Долину за півночі. – Пройшла секундна пауза – їх люди відкриють для нас прохід.

- Це як розуміти, що їх синтетики по всій Долині? Як це могло статися? – Габриїл став переходити на крик, не звернувши уваги на останнє речення Робіна.

- Усі андроїди виготовлені на нашому заводі. Навіть ті, що представили себе зі сторони Монеуса. Тому повторюю: якби нас хотіли убити – нас би убили.

 Габриїл не сказав нічого. Йому було дивно, чому саме синтетиків так вільно використовує Монемус? Як вони зуміли це зробити? Він наважився на подібний крок тільки тиждень тому – уперше, і то не знає, чи вірно зробив. Якщо вони так гріються, це може викликати багато перешкод. «Гріються…» В один момент його перестало турбувати це питання. «Звичайно. Ось чого вони гріються. Ними маніпулюють.» Він згадав синтетика, з яким розмовляв морозної ночі. Згадав тих, що тіснилися у тіні. Згадував слова Мюрі.

- Можливо – пробубнів ледь чутно навіть для себе – вони в дійсності уже повбивали би нас?

- Що? – запитав Гофа.

- Нам потрібно гарно підготуватися до візиту. Скільки часу?

- Вісім годин. Цього пре достатньо. Я тому тільки тепер кажу.

- Як гадаєш? – він знову закурив сигару – хто може бути на місці Дромана?

- Точно хтось не із землян.

Габриїл мовчки кивнув. Він продовжив курити сигару, пускаючи хмари білого диму. Уперше за стільки днів він розслабився. «Не міг ти раніше сказати, що вони відкрили тунель?» Зараз ця думка стала єдиною, що заспокоювала.

- Як справи у Марка? – запитав він повільно, мов тільки но здогадався. Насправді Габриїл відправив кілька загонів важкої техніки та артилерії, хоч Марк протестував. Габриїл відчував, що локальні протистояння можуть затягнутися, що і сталося. Давелі ще не відправили Марку жодного солдата, жодного бронемобіля із обіцяного.

- Сьогодні зранку вони притиснули залишки гіперонської дивізії. Залишилися кілька гарно зорганізованих батальйонів із рядом безпілотних апаратів та гармат. Однак чаша перехиляється на нашу сторону.

Габриїл схвально кивнув.

- У цьому неабияка заслуга Адептів, які ви розмістили завчасу. Вони дуже добре себе показують, а втрат майже нема. Хоча не ясно, як би були справи при їх відкритому протистоянні.

Габриїл це добре розумів. Постійно потрібно брати до уваги, що Адепти – воїни-партизани, а не лицарі чи латники.

- Ти маєш багато роботи – сказав каштелян уже спокійно – я хочу, би ти про всяк випадок потурбувався за підвищену охорону під час візиту до Монемуса.

 Відкланявшись, Робін Гофа залишив Габриїла самого.

 «Важкі стали дні. Не варто утрачати пильності.» Він розмірковував над Давелі. Відчував роздратування через боязнь раптової засідки. «Це вже не протистояння чи конфлікт. Це справжня війна. І все ж, я повинен дати належне синтетикам. Без них під воротами будівлі управління могла стояти багатотисячна армія проплачених протестувальників.» Думав, що саме через протестувальників його величність Гормунд може піти проти укладений угод із Марком. «Він не дасть ради із засланками Землі. А це їх улюблена тактика: знищити, аби створити.»