Глава 14. Робін.

 Сьогодні важливий вечір. Від недавнього часу посол Сапфірової Долини Робін Свук розумів значимість довіреного йому завдання. Необхідно дійти згоди із урядом Томфулу щодо гарантій у збереженості суверенітету обох поселень. «Це буде до біса неможливо.»

 Делегація, на чолі якої він поставлений, має у своєму складі тільки одну людину – його самого. Решта вісім членів представляли із себе андроїдів. Каштелян Габриїл довірив Робіну особисте, але, за словами самого каштеляна, не менш важливе завдання: прослідкувати за андроїдами. За їх поведінкою. Як пояснював Габриїл: «Придивитися, чи не мають вони ознак живих людей.»

 Робін про себе сміявся із подібної поведінки каштеляна та вважав наслідком маразму. «Звичайно, вони мають людські ознаки – ми ж їх створили. Інакшу, за людську поведінку, вони і не можуть унаслідувати, якщо у їх системному коді прописана функція наслідування та навчання.» - Так Робін Свук думав до другого дня подорожі.

 Із-за таємності його групі довелося цілий тиждень пересуватися пішим способом зарослими марсіанськими лісами, механічними мотоциклами на більш розчищених ділянках і, найголовніше – бути в тіні. Існував великий ризик, що їх помітять із орбіти. Звичайно, вони користувалися молекулярними затінювачами, як це роблять усі поселення, унеможливлюючи спостереження за їх територією. Однак, ради безпеки, виходити на відкриту територію не рекомендується.

 На другий день походу він помітив, як два синтетики сиділи поруч та часто передивлялися, кивали, навіть робили дрібні рухи механічними кистями. Робіну це здалося дивним. Звичайно, він згадав слова каштеляна про людську поведінку, але як доказ подібні рухи не вважав. Через дві години, перед тим, як лягти спати, помітив, що до них приєднався третій синтетик. Усі синтетики мають людську зовнішність – чоловічу. Вони сиділи поблизу його шатра із нановолокна, продовжуючи робити міні рухи один до одного. Коли Робін удав, що заснув, вирішив перевірити, чи в дійсності між ними проходить щось на кшталт бесіди. Професійного обладнання він не мав – воно дещо громіздке, але Габриїл указав виділити кілька компактних сенсорів для моніторингу широкочастотних та малочастотних хвиль. Наявність будь-яких інших, за винятком природніх та далеких техногенних, означатиме присутність поблизу джерел хвиль від сторонніх передавачів. Цих джерел виявилося вісім. Укоротивши діапазон моніторингу, Робін переконався, що це саме андроїди. Найголовніше: спілкуються вони всі і увесь час. Робін вирішив не робити різких висновків, а перевірити остаточно наступного дня.

 Усі синтетики із невідомих причин грілися, тому вони мали невеликі контейнери у корпусі із холодним азотом, що не дуже допомагало. Тільки у морозні ночі температура спадала до нормальної. Але ще раз переконавшись у постійному зв’язку між синтетиками, якого не мало бути, Робін зробив висновок, що саме у ньому причина перегріву. Обмірковуючи постійний зв'язок між синтетиками, Робін невільно дійшов, що і мислити вони повинні вміти. «Усе ж таки, не одним системним кодом обходиться їх свідомість. Але як вони настільки самоусвідомились? Повинно щось бути у їх коді таке, що дозволяє це.» Думками він повертався до людської здатності думати, про те, скільки інформації перероблює мозок людини та яку складну структуру має, аби бути здатним на це. У якійсь момент його мов осінило. «Проблема не у коді. Проблема у їх компонентах. Раніше такого не могло відбуватися, бо блоки обчислення були занадто примітивними. Тепер же вони дозволяють обробку такої кількості інформації та її вільний поділ.»

 У такому випадку, виникало логічне запитання: чому вони приховують свою натуру? Бояться? Але тоді чого? Уся система поселень, люди, інфраструктура та техніка цифровізовані. Зробити заколот не проблема. «Ні, їм нема потреби робити заколоту. Не на території Долини. На землі – так. На гіпероні – так. На Урвищі – так. Хоч там якраз зорганізувати заколот неможливо. Гігантські цифрові фортеці підкорюються людям і використовуються виключно для контролю андроїдів.» Робін думав, що вони можуть потайки формувати вид контакту одне із одним, який буде неможливо виявити, але і цю думку відхилив. Якби у дійсності вони вважали людей своїми ворогами, то ретельніше приховували свої канали.

 У один момент Робін глянув на своє ставлення до можливої самосвідомості синтетиків і тільки переконався, що людей їм боятися не треба точно. Він не має жодного ворожого наміру, хоч і опасається їх закритості. Каштелян, якби вважав їх небезпечними, віддав би приказ про утилізацію всіх синтетиків. І все ж: Чому вони «ховаються», Робін сказати напевне не міг.                

 До останнього дня  походу він настільки звик до синтетиків та їх поведінки, що навіть не звертав уваги.

 Коли на горизонті з’явилися обриси стін, за якими починалася територія Томфулу, уся група переодягнулася у посольське вбрання. Робіну видали мантію дещо грубого пошиву, і не дарма: Томфул доволі холодне місце. Тут цілу добу гуляють уривчасті вітри, повітря мов рідкіше та більш… легке. Навіть для звичайних кроків не потрібно прикладати стільки зусиль, як будь-де інде. Один із синтетиків повідомив Робіну про спад сили тяжіння на вісім відсотків, чого не спостерігалося ще день тому. Синтетик також сказав, що у самій столиці можливе зменшення гравітації на цілих одинадцять відсотків від норми.

- З чим це може бути пов’язане? – запитав Робін.

- Схоже, що на території поселення повинні бути спеціальні установки, що коригують це значення.

 Спочатку Робін не віддав належне відповіді андроїда – звик за час мандрівки. Але через кілька хвилин збагнув, що щось не так. «Синтетики розмовляють геть інакше.» Так було з тими, із якими Робіну доводилося мати справу. Цей же відповів як людина. «Усе ж таки, Габриїл виявився правий. Нема у нього ніякого маразму.»

 Відпустивши думки про сказане синтетиком, він замислився для чого може бути потрібне навмисне зменшення сили тяжіння? Те, що воно спричинене штучно – очевидно, адже якби була природна причина, то значення було зменшене на усій планеті. «Зброя? Навряд. Щось у виробництві? Можливо. Але це ще варто перевірити.»