Глава 12. Ніксон.

Грифону понад сто двадцять років. До нього були й інші порівняно дрібні заводи на Місяці, але Грифон уже давно не завод – це гігантське промислове місто, що продовжує активно розвиватися. Умови тут не такі, як на Марсі, де можна вільно ходити по поверхні і не боятися померти, але у межах міста подібне не загрожує.

 Тут існують свої правила, закони, заборони, навіть забобони - інакші від земних. Ніксон знаходився тут два тижні – відколи з ним зв’язався чоловік, що не назвав свого імені, але представився як людина з оточення пана президента. У листі, що йому передав Томсон, говорилося, що з ним вийдуть на контакт, але за умови, що він зніме свою кандидатуру та пристане на ряд інших умов – тільки у такому випадку йому дозволять працювати у сфері космічної індустрії та інфраструктурі. Два тижні, що він тут – «стажування», як йому пояснили. Ідея з побудовою космічної бази була сприйнята на ура, як повідомив чоловік з оточення президента, але одна з умов – об’єкт повинен бути розташований у зоні астероїдного кільця, а діяльність спрямована на дальші цілі – Уран та Сатурн, а в перспективі – проведення міжзоряних стрибків.

- І що ж спільного матиме база із сферою космічної інфраструктури? – запитав Ніксон у чоловіка.

- Вона матиме ціль укладення та регулювання швидкісних маршрутів до країв сонячної системи, а в подальшому, можливо, і  до інших систем.

«Не за нашого життя»

- Це легко можна робити із Землі. – відповів невимушено він.

- Є проблеми, які важко урегулювати. Кораблі від Землі летітимуть до бази і назад – дальші польоти виконуватимуться із пересадками на базі у більш потужні агрегати, що там же і виготовлятимуться. Усі питання можна роз’яснити у майбутньому.

 Як виявилося потім, база забезпечуватиме себе сама майже усім: енергію частково братиме від сонячних променів, частково від водневих реакторів, метали будуть синтезуватися на базі із матеріалів від астероїдів, так само синтезуватиметься і вода з частиною їжі, інша частина – буде вирощуватись, гравітацію підтримуватимуть протигравітаційними установками, що, як знав Ніксон, обходяться надзвичайно дорого в утримування(особливо в ремонті). Андроїди та робочі дрони виготовлятимуться також на базі, але найбільшу її частину займатиме мегазавод по виготовленню космічного транспорту. Значна частина виділялася для експериментальних цілей – випробувань двигунів, міцності корпусів і т.д.

 По факту – це те, про що так мріяв Ніксон, але десь глибоко відчував паніку через розуміння, що Томсон перевіряв його на придатність та про готовність усіх частин плану завчасу. Його збираються зробити першим керуючим майбутньої бази, але лякало й ті розміри, які та сама база матиме, і те, як одразу його ставлять на таку високу посаду, що вищим за нього буде тільки уряд, закон та пан Мур.

 Головне управління Грифону представляє собою сукупність урядовий послів на постійній основі, мера Джастіна Фронтера, керуючого внутрішніх сил генерала Коліна Ротфорда, головного судді центрального та загальноміського округів Роджерса Нейрота, власника «Грифон Централ Банк» у ролі головного фінансового радника Амбре Симфонія, власника водневих реакторів, синдикату з виготовлення левімобілів та добуваючої техніки, найбільших шахт на Місяці у ролі головного радника по енергетиці Ембрю Шофарда.

 На Грифоні навіть своя окрема валюта, право випуску якої має тільки «Грифон Централ Банк».

 Протягом двох тижнів, що він тут знаходиться, основна частина часу проходила в університеті під дуже феєричною назвою: «Науковий центр досліджень міжзоряних комунікацій».

 З управлінням міста він не зустрічався – натяку на подібні зустрічі не було. Зате дуже багато чого дізнався від професора кафедри космічного сполучення Люїса Мегорі. Ніксон здогадувався, що Люїс частково перевіряє його на придатність до роботи, яку йому хочуть ввірити. Під час останньої зустрічі розмовляли про космічні ліфти та можливість швидкого пересування за допомогою енергії фотонів.

- Ви хочете сказати – здивовано провадив Ніксон – що для досягнення світлової швидкості нам достатньо місто двигуна поставити світильник?

- Світильник, що вивільнятиме енергію кількох сотень ядерних вибухів за наносекунду – такий спалить усе, що буде поблизу, а енергії потрібно скільки! – відповів старечим голосом професор. Йому було сто чотирнадцять, але виглядав на не повних шістдесят. Мав ріденьке сиве волосся, гарно доглянуту білу бороду, картопляний ніс та багато складок біля очей та на лобі. Завжди носив або коричневий піджак, або синю накидку.

 Ніксон не зі всім погоджувався із професором, але не казав нічого. Ті речі, які інколи він чув, уводили у подив. «Чому цього тоді ще ніхто не використовує? Ми давно могли бути на століття далі!».

 Але швидко Ніксон заспокоювався. Це не було у його інтересах хвилюватися через подібні речі. «Якщо їх не використовують, значить пан Мур у них не зацікавлений.»

 Йдучи широкими вулицями, по яких пролітали левімобілі, Ніксон із неприємним присмаком згадав, як професор розповідав, що у найближчому майбутньому людей планують зовсім замінити на синтетиків.

- Зараз над цим працюють усі можливі комплекси – з’єднати людину та машину. Це столітня мрія. Уже скоро людей не вирощуватимуть, як тварин, а поєднуватимуть із синтетичним тілом. Єдине, що перший час буде у людей біологічне – це мозок – ми ще не маємо такі потужні та компактні системи, щоб у них перенести людський розум. Однак і це питання вирішуване. Це майже безсмертя!

- Ви хочете дожити до цього часу?

- Звичайно – пирхнув Люїс – буду одним із перших, хто отримає повністю синтетичне тіло.

- Такі речі проводили багато разів – задумливо сказав Ніксон – століття тому, але тоді було безліч проблем, від яких розум людини у машинній оболонці гинув, або просто здеградовував до рівня примітивних рефлексів .

- Аякже, і тепер би загинув – відповів професор – саме тому перші, як я гадаю, десятиліття доведеться поноситися із біологічним мозком – а потім уже хтось та й знайде спосіб вирішити це недокучливе питання.