Глава 11. Нельсон.

Нельсон Гавк сидів у палатці із синтетичного гнучкого металу. Надворі був мороз, а годинник показував четверту ранку. «До сходу ще година. Тим не менш потрібно бути на готові.»

 Окопи, які його загін викопав увечері, були гарно утрамбовані та оснащені датчиками. Довкола на відстані чотирьох кілометрів літали дрони, що спостерігали за місцевістю. У довколишній темряві було видно лише жовті смуги величезних плазматичних стволів.

 У його загоні знаходиться тридцять адептів, з яких три озброєні мобільними протиповітряними комплексами та чотири проти танковими – решта група штурму.

На підтримку вони мали чотири важкі самохідні напівартилерійські установки, що мали два режими пересування – один колісний на рівнині та ще один павучий (як його називали самі адепти) для просування на непрохідній місцевості.

 Зараз загін розподілений на чотири групи, між якими відстань у триста метрів. Установки завдяки павучим ніжкам угрузли в окопи так, що тільки величезні стволи знаходяться над поверхнею.

 Попереду кілометри рівними, на якій розпорошені загони Гіперону. Завдання його загону організувати підтримку основним ударним силам та, у разі прориву ворожих угрупувань – їх зупинка. Нельсон не знав, скільки ще загонів адептів знаходяться на нейтральних землях поблизу кордонів Долини, але гадав, що не менше десяти. «Основні сили точно не мають у складі загонів адептів. Ми особисті люди каштеляна. Навряд чи основні групи нападу взагалі знають про їх існування.» Нельсон підсвідомо розумів, що про їх присутність та причетність не має дізнатися ніхто.

 Поблизу палатки пройшов солдат. Його шолом мав гостроверхий сірий шпиль, лише вузенькі полоси біля просвітів для очей підсвічувалися золотавим кольором. Форма була із суцільних сірих частин, на яких жовтим підсвічувалися лише зовнішні шляхи подачі енергії, важкі, але надійні – здатні витримати кілька малокаліберних плазматичних пострілів в одне місце та при вибухові дати не розірвати тіло людини на шматки, а залишити живою і навіть боєздатною. Дивлячись на ледь видимо підсвічені жовті полоси Нельсон завжди думав, що всередині ще до біса милого повно таких же шляхів, а зовнішні показані у вигляді приманки, типу за ними найміцніші частини форми.

 Озброєні адепти були потужними гвинтівками, здатними розірвати на шматки пострілами найменшої потужності.

- Готові? – сказав він у передавач.

- Перший.

- Другий.

- Третій.      

- Не розслабляйтеся. Із секунди на секунду почнемо.

Через кілька хвилин Нельсон одів свого шолома, узяв гвинтівку та вийшов із палатки. Через форму він не відчував холоду, але бачив, як паморозь укрила ствол установки. Він підійшов до панелі управління, за якою сидів солдат.

- Заряджена? – запитав він через внутрішню лінію передавача.

- Заряджена – відповів, кивнувши, солдат.

- Активуй та чекай указів.

- Так, сер.

Нельсон пройшовся по окопові – солдати були на своїх місцях.

- Як помітять нас, можуть бити авіацією, тому будьте на готові.

«Якщо помітять нас, то точно битимуть з повітря.»

- Гризлі – почув він голос, у якому чувся захланний акцент штабу – як чуєте?

- Чую добре. – відповів Нельсон.

- За дві хвилини. Чекайте указу.

- Вас зрозумів. – Перемкнувши лінію передавача, продовжив: - На готові. За дві хвилини починаємо.

  Два солдати, що він їх бачив, підготували гвинтівки, а жовтогаряча смуга ствола установки набула яскравого відтінку.

- Бити з установок на середній потужності.

Дув легенький вітер, який обвивав форму своїми морозними пальцями. Небо було чорне, десь далеко на сході з’явилася тонесенька полоса світла. «Світає.»

- Координати цілей бачите?

- Координати бачу – відповів Нельсон. «Найближча за вісім кілометрів. Дрони показували чисту місцевість у кількох спектрах.

- Можете починати. Щасти, Гризлі.

- Починаю – тільки і сказав він та перемикнув лінію передавача. – Дозвіл на вогонь по найближчих двох цілях. Починайте.

 Жовта смуга засвітилася, як зі ствола безшумно вилетів золотий снаряд, що приєднався до решти трьох. Пройшло дві секунди і Нельсон побачив золоті спалахи вибухів із кривавими пасмами вогню усередині.

- Будьте готові, ми дали про себе знати.

За кілька секунд горизонт попереду укрився спалахами вибухів від снарядів сил наступу, від яких стало так яскраво, ніби частинка сонця упала на Марс, аж Нельсон відчув тепло. «Це моє тепло, не снарядів.»

 Над ними шалено швидко пролетіли десятки винищувачів у сторону, куди летіли снаряди.

Та в той же ш час не забарилася і відповідь: червоні, мов густа венозна кров, овали полетіли у сторону стрільців. Та сама сторона за мить засяяла ще яскравіше, але не золотом, а кров’ю, що аж ґрунт під ногами спочатку затремтів, а потім сама земля захиталася, мов палуба корабля у сильний шторм.

 У освітленому спалахами небі почався бій, за яким Нельсон спостерігав, як глядач за сценою в театрі світла. «По нас не б’ють, поки що.»

- Змінюйте цілі на 4В. – сказав він, відчуваючи, що саме туди потрібно бити. Він починав непокоїтись. Криваві вибухи були потужними, що викликали землетруси, але найстрашніше – їх ставало більше за золотаві. – Бийте усією потужністю та виводьте установки із окопів.

 Установка поблизу нього хутко підвелася на павучі ніжки, не припиняючи вести вогонь.

У небі теж було більше кривавих спалахів, що ще більше непокоїло Нельсона.

- Переведіть установки на колісний режим та сідайте на них. Переходимо на північний захід.

За кілька секунд установки перейшли на колеса, а солдати зайняли місця у десантних відсіках. Кілька з них зайняли позиції на кулеметах установок.

 Поки їхали, вогонь припинили. Дрони охоплювали уже вужчу зону довкола, але повідомляли, що чисто. Ще кілька груп винищувачів полетіли у сторону стрілянини. Нельсон спостерігав через камери дронів за світловим спектаклем.