Глава 8. Тален

Тален сидів у левімобілі, готуючись отримати команду. Він два тижні спостерігав за жінками, які тепер знаходилися у ресторані поблизу заводу зі складання андроїдів. Позаду нього у повній готовності чекали вісім членів його команди. Тален належав до одного зі спец загонів відділу нацбезпеки. Дванадцять років таких, як він, вчать «мистецтву тихої війни» - вбивати тихо кого потрібно, коли потрібно, як потрібно – і при цьому не видавати себе та відділ нацбезпеки.

 Зі штабу було повідомлення починати по команді та за планом, але Тален ніколи не слідував указівкам. Вони завжди мали свій план – повністю таємний від командування, і повністю схвалений вищим керівництвом. Задля унеможливлення викриття розбіжностей між планом відділу та планом керівництва заборонялося відстежувати дії угрупувань. У цьому була своя логіка – систему будь-хто достатньо вмілий може зламати і сповістити про наближення групи, або, як гадав Тален, у відділі багато чужих людей, які можуть сповістити цілі про дії керівництва – не безкоштовно.

 За сьогоднішніми цілями вони спостерігали найдовше за весь строк служби – приказ з верху.

Дві жінки, що виявилися дистанційними секретарками директора заводу андроїдів, а одна і зовсім трансгендером(що було дуже дивно для Долини), жили разом, їли разом, навіть спали разом. Інколи до них приходили дивні громадяни – але і ті виявлялися інженерами та технологами із заводу. Здебільшого вони розмовляли про справи, обговорювали колег, говорили часто про самого директора та про його живіт. Абсолютно всі громадяни приходили в різний час та різні дні, приносили алкоголь, фрукти, їжу, говорили всякі нісенітниці, які дуже навіть розважали жінок, але ніхто навіть натяку на щось більше не отримував. Як дізналися, їх звати Моріс та Елеона. Чогось дивного за ними помічено не було. Ніяких повідомлень, розмов, контактів чи чого-небудь подібного не спостерігалося.

 Тален знав, що й інші підрозділи спостерігають за рештою об’єктів, очікуючи вказівок.

- Чути добре? – почувся голос із передавача.

- Добре – відповів Тален.

- Починайте через дві хвилини.

- Вас зрозумів.

За кілька секунд група була повністю підготовлена до виходу. Снайпер в приміщенні сусідньої будівлі миттю після команди дав знак готовності. Кілька дронів охопили будівлю довкола та спостерігали за периметром. Нічого підозрілого.

- Вирушайте – почувся знову той самий голос із передавача – Щасти вам.

Група тихо та повільно вийшла із левімобіля, плавно розходячись. Вони були одягнуті у цивільне, зайшли до ресторану групами по троє. Як тільки одна з жінок помітила Талена, шепнула щось на вухо іншій. Та кивнула, встала та направилася у сторону вбиральні.

 Тален вихопив малокаліберний фізичний дезінтегратор та направив його у сторону другої жінки, але в цю ж мить зникло світло і тільки зелений луч дезінтегратора освітлив усе приміщення, однак Тален промазав. У лице вдарив гарячий струмінь повітря, а від зелені, у яку поцілив луч, залишився лише сапфірового відтінку попіл, від якого у ніздрі вривався неприємний сморід. Миттю піднявся галас, крики переляканих жінок та чоловіків. Тален через лінзи бачив, як хтось ховається під столи, хтось шукає вихід, хтось став стукати у вікно, а хтось перелякано сидить, вичікуючи.

- Не дайте їм втекти. – сказав він у передавач.

 Дрони передавали йому зображення на лінзу. Усі входи та виходи були під наглядом. Зі східної сторони був снайпер, із західної знаходилися дві машини швидкого реагування, у разі необхідності перехвату по дорозі чи агресивному супротиві.

 Жінок у приміщенні мов і не було. Ті люди – троє чоловіків, що з ними сиділи та вечеряли – теж зникли. Але біля дзеркала із занавіскою персикового кольору він побачив постать, яка спостерігала за ним та за хлопцями, що побігли услід жінкам. Це був один із тих трьох.

Тален побачив, як він тихенько та ледь помітно шепоче. Розібравши частину слів, він ривком метнувся у його сторону, але той, помітивши солдата, дістав малокаліберний плазмомет. Тален різким рухом вибив його з рук та ударив плечем дезінтегратора по голові з такою силою, що у чоловіка хруснула скронева кістка. Тален ще раз ударив зброєю, на цей раз сильніше, від чого череп заломився усередину.

- У приміщенні нема – почув він.

- Чисто.

«Не може бути, дрони не зафіксували їх ніде у жодному з діапазонів. Якби не помітили фізично, побачили би у тепловому або наногравітаційному спектрах.»

- Цілі нема – відповів снайпер.

- Вони у приміщенні, шукайте – сказав Тален – А1 та А2 розділіться на перехрестях, групам розсіятися по периметру  – віддав він наказ техніці та десанту.

- Буде зроблено.

Він налаштував дронів на спостереження за дахом та верхніми рівнями. «Потрібно перевірити, чи нема тут часом підземних переходів.»

 Рушив через залу у широкий коридор та на нижній поверх. Там побачив двох солдатів, що також перешукували поверх. Світла не було у всій будівлі. «Невже вони знали про нас.» Найбільше Тален боявся, що це пастка. Люди, які тут були, сиділи так згнічено, як лиш могли.

 Він дав жестом указівку солдатам іти за ним.

- На даху чисто – почув він голос із передавача. Дрони теж показували, що ніхто, крім кількох осіб із першого поверху з будівлі не виходив, а тих, що вийшли, перевірили десантники.

- Сер – почув він тихий рівний чоловічий голос. Тален миттю повернувся та побачив андроїда, який жестом показував, що він не представляє загрози. Попри цей жест солдат тримав націлений дезінтегратор – один підозрілий крок і синтетик перетвориться у блискучий попіл. – Там – він показав пальцем донизу – ось туди – а потім тим же пальцем указав на блакитні занавіски, що звисали з обкладених малиновою плиткою стін. – Там сходи у підвал, а звідтам через перехід можна вийти до найближчого адміністративного округа.

«Там ми їх точно вже не знайдемо.»

- Але ви не хвилюйтесь – провадив андроїд далі таким же стриманим, спокійним та рівним голосом – друзі їх затримали. Можете спускатися.