Глава 7. Габриїл

Габриїл кинув до рота кілька виноградин. Смак мали кислий, але приємний. Виноградини були без кісточок, з тонкою шкіркою та соковитою серединкою. Марк сидів навпроти, посьорбуючи сливове вино. Він пив уже шостий кубок. Весь вечір він говорив без перестанку. Починав з того, що йому кілька днів тому прийшло повідомлення, на папері. Адресоване було від Монемуса, а причини присилання на папері і зовсім дивні. Як сам переконався з прочитаного(Марк дав Габриїлу листа),усі можливі лінії сполучення між Монеусом, Монемусом, Сапфіровою Долиною, Давелі та Томфулом перекриті, усі можливі канали зв’язку заблоковані – з Габриїлом не одноразово намагалися вийти на контакт, але без результатів. Навмисна ізоляція Монемуса – справа рук Гіперону та Урвища. У листі було прохання до Марка, Габриїла, уряду Томфула, правителя Давелі Гормунда про допомогу у боротьбі із загрозою, за якою стоїть Земля. Йшлося про тунель, що веде до центрів усіх поселень, про здатність землян його відкрити та про можливі наслідки.

 Габриїлу давно доклали, що вхід у тунель знаходиться поблизу будівлі управління, він віддав указ продовжити пошуки подібних входів або чогось іншого, але від того моменту більше нічого нового не було.

 Маркові люди кілька днів віддалено досліджували усю нейтральну територію – аби у гіршому випадку не спровокувати загрози. Виявилося, що в дійсності усі сполучення з Монемусом перекриті військовими з емблемами Гіперону. Радари та розвідники не помічали їх через камуфляж та невидимість.

- Я не знаю – казав Марк – які там угрупування. Мені не доводилося бачити їх усі. Ми тільки засікли кілька винищувачів, що на короткі миті ставали видимими при правильних кутах падіння світла.

- Кілька винищувачів – це скільки? – Габриїл продовжував їсти виноград. Він увесь день майже нічого не їв, а коли стали приносити вечерю різко розголоднів.

- Шістнадцять. Це не два, що попадалися по вісім разів. Було зареєстровано триста вісімдесят три об’єкти – то ці шістнадцять штук.

- Гадаєш, там більше? Піхота, техніка.

Марк кивнув, запиваючи вином шматок персика.

- Можливо, навіть артилерія.

- Земляни напряму не збираються діяти. Цікаво, що вони запропонували гіперонцям?

«І як там Невіл? Від нього нема жодних повідомлень.»

- Марс – коротко сказав Марк. – Увесь Марс в обмін на свою покору.

- Вони десятиліттями так не переймалися нашою планетою, як останні півроку. Вони щось замислили більше. Марс тільки підготовка.

- Тоді, якщо ми не дамо планету зіпсуємо усі плани. А якщо Марс так потрібен, що діють опосередковано, то і знищувати не стануть, якщо ми опиратимемось.

«Навіть псувати ядерними відходами не стануть.» Габриїл відчував, що Марк має рацію – Марс потрібен цілим і неушкодженим. Саме тому вони хочуть його захопити руками тупих гіперонців через мережу тунелів, а потім керувати самими гіперонцями. У будь-якому випадку, що би не ховалося усередині – цього допустити не можна.

- Якщо ми відправимо будь-які сили – нас спровокують на конфлікт і в кінцевому результаті зроблять винними у спробі нападу на Монемус. Тут потрібно діяти обережно – дуже обережно.

- Якщо вони відправили паперового листа з проханням про допомогу, то точно не приймуть нас як агресорів – що би там не було.

- Хто зараз на Монемусі головний? Дроман?

У відповідь Марк розвів руками.

- Поняття не маю. У них постійно шапка міняється.

- Про Томфул і мріяти не варто – ці собаки перегризуть усіх, якщо доведеться. А от з Давелі ситуація дуже непроста – навряд чи вони захочуть притиснути свою артерію дронів та андроїдів.

Марк на мить замислився. Габриїл помітив, що той мов сумнівається – чи варто казати.

- Ми не можемо допустити захоплення Монемуса – сказав той – бо потім настане наша черга, навіть якби справа була не у тунелях.

- Навряд чи гіперонці зможуть швидко захопити Монемус – відповів Габриїл – там у повну силу готуються до захисту та відповіді. Досить поглянути тільки на угрупування біля Урвища. Раніше це були кілька батальйонів піхоти із легкою технікою, тепер на коротких нейтральних лініях біля двох рік стоять дивізії – хто би тепер не був на Монемусі – вони все знали завчасу.

- Свої люди на не своїх володіннях – це дуже по-земному – хихикнув Марк. – У мене враження, що це дика гра двох землян.

Габриїл з цим теж погоджувався. Він розумів – такого, як насувається – на Марсі ще не було ніколи – навіть у часи проголошення самостійності. Інколи він ловив себе на думці, що тоді, як він тільки став каштеляном та отримував прямі вказівки із Землі, їм навмисно дали фору – подивитися, що з того вийде, а тепер, дивлячись на результат, хочуть повернути все під свій контроль.

- Навряд чи у них є свої люди, де хотіло би ся – їх попередили, це очевидно.

- То хіба не свої люди попередили?

У відповідь Габриїл не сказав нічого.

- Не своїх людей повно тут – раптом сказав він.

- Сурен? – запитав Марк.

- Не тільки. – Тепер він на мить замислився. – Ми не можемо просто сидіти, нам у будь-якому випадку потрібно рішуче діяти.

- Біля Низьких Гір я поставив чотири групи швидкого реагування. – Габриїл глянув на Марка, піднявши брову – це кілька висотних гелікоптерів, дванадцять «Вихователів» (напівважка пластична машина на гусеницях та двадцяти металевих ніжках(пересувається так, чи так у залежності від типу місцевості) орієнтована на протидію ворожим гелікоптерам та авіації, але дуже часто її використовують і проти легкої техніки та у якості слабкої артилерії на короткі відстані) та вісімдесят чотири піхотинці – звідти їх ще не помітили, та і навряд чи помітять.

- Хороша позиція для нападу з тилу – зауважив Габриїл, згадуючи у голові карту.

Марк сьорбнув вина. Він пив і, здається, не п’янів. «Сливове дуже повільно бере».

- Багато хто у мене каже, що підозрілі угрупування були помічені на пагорбах неподалік Монеуса. Дуже багато разів ми перевіряли віддалено, посилали дронів – навіть піхоту на гелікоптерах – у зоні чотирьохсот кілометрів від Монемуса усе чисто, далі йдуть дрібні лабораторії Камвелі. Звичайно, мене ці підозри не лишають у спокою – тепер там постійно патрулюють, але чи не гадаєш, що і нас з тобою можуть хотіти відірвати?