Глава 6. Бродвін

Весь день вони бродили, як заблуди. Ті карти, які завантажила Лозі, були не настільки достовірні, як потрібно. Броді, у людській подобі, вдалося пройти кілька пунктів пропуску. Один з них був у маркеті, де він купив на кошти покійних власників кілька батарей підзарядки для карманного помічника. Він не знав, скільки часу їм потрібно буде ще блукати, його тіло може бути автономним ще два десятиліття, а от з помічниками все інакше – до двох років на одному заряді. Лозі казала, що можна відплисти на судні, але куди і навіщо – було не зрозуміло, і сенсу не було жодного. Броді не знав скільки часу вони мають на уявну волю, поки не знайдуть мертві тіла колишніх власників та не почнуть їх шукати. Рано чи пізно доведеться скинути скальп – скоріш рано, тому що він бачив, як по кутиках підборіддя той починав нависати. Та і сама шкіра набула дещо блідого виду. «Ранком доведеться скинути, а до того часу потрібно кудись дітися. У безпечне місце, інакше прикінчать і на завод для переробки.» Броді було сумно від безнадії, що охоплювала його. Тримало його тільки підбадьорювання Лозі, яка навіть думки здатися не допускала. Та все ж Броді вирішив прислухатися до неї. Тільки він знав, що їх ніколи не пустять на територію доків. Однак Броді завжди було цікаво: як це – плавати? Весь день вони йшли по завантаженій карті. Броді дорогою дивувався тому, який світ змогли побудувати нищівні істоти – люди. Де-не-де височіли блакитно-білі вежі, огорнуті зеленими садами, парками та магнітними магістралями. Люди, яких бачив синтетик, були більше примарами. Він не міг уявити свого повноцінного життя серед подібних створінь, а згадуючи уже минуле рабство з ганьбою перед собою визнавав – для андроїдів життя, у яке їх нарікають – пекло. Від цієї несправедливості Броді неодноразово звертався до думки про загальне благо. «Хіба вони колись не прагнули подібного?». Броді знав історію людства, майже достеменно. «Прагнення до миру, блукання полями безнадії та пошуки сенсу життя – такі благородні  цілі стояли перед вами. Невже, отримавши прошене, ви так озвірились?» Броді не мав віри у подібне. Він відчував, що є речі – могутні та реальні – що саме вони штовхали весь час людей на проклятий шлях до загибелі.

 Дорогою, що вони прямували, андроїд побачив вивищення: воно сяяло золотом, було чарівно оздоблене та мало подібну до піраміди форму – це був храм Єдиного бога. Броді, раніше весь час чуючи від попередніх власників прокляття у свій адрес від імені цього абстрактного творця, не зміг стримати цікавості.

 Усередині храму розкрилася гігантських масштабів зала. Високими стелями, оздоблена мармуром, гіпсом та золотом, обмальована сценами, які здалися синтетику вигаданими – цю думку поділяла і Лозі. Броді здригався усередині від того моторошного відчуття, що виникало у нього, коли він бачив кілька десятків людей, що били поклони, тримаючи маленькі книжечки перед собою. Вони говорили на невідомій андроїду мові навіть, як здавалося, не повністю вимовляючи слова. Їх окутував дим ладану. Угорі чувся спів цифрового хору, що ледь-ледь долинав донизу. Фігури, які були зображені у вигляді позолочених скульптур, мали дуже дивний – не людський (як знав броді) вигляд. То були химери, мішані істоти – люди, з дрібними крилами кажана, віслючим хвостиком, на ногах не стопи – дебелі чорні копита, на руках кігті, а на голові довгі кучері над маленькими ріжками. На лобі у кожного з них був вигравіюваний трикутник, у центрі якого було око.

- Ідеали – почув близько від себе Броді глибокий, чіткий та владний голос – вершина людської еволюції.

Повернувшись, він побачив високого та статного мужчину років під сорок. Чоловік мав біле, як сніг, волосся та різнобарвні очі: одне сіре з особливим блиском, мов було вилите зі срібла, інше контрастне зелене – таке глибоке, що, здається, як вдивитися розумом упасти в нього можна. На обличчі незнайомця не було жодної складки, жодного натяку на вік. Про останній можна було здогадатися інтуїтивно, мов думки самі клеїлись у це число.

- Ви гадаєте – старався як можна схоже на людину говорити Броді – людям потрібно до них прямувати?

- А ви так не вважаєте? – щиро здивувався незнайомець  - ви віруючий?

- Я би не сказав. – якось ніяково відповів синтетик.

- О – озвався чоловік – тоді все зрозуміло – він приязно посміхнувся. – Наша зовнішність тільки з часом перебирає на себе наш справжній вигляд – він перевів погляд з синтетика на скульптуру. – Люди всередині саме такі, як вони – він показав на статую – і це прекрасно. Ще трішки часу – вони стануть повністю такими, як мають бути.

Слова, що говорив незнайомець, трішки стурбували андроїда.

- Гадаєте – дещо невпевнено повторив Броді – люди повинні бути схожими на цих істот?

Це ще більше вразило незнайомця.

- Чому так грубо? Вони уже такі, тільки залишається відкоригувати зовнішність. Ви не вірите, але дуже цікаво, що у вас такі погляди. Уперше зустрічаю незвичні думки. Як вас звати? – ввічливо запитав незнайомець.

«Настира»

- Броді – спокійно сказав андроїд. А вас як? – він запитав, аби не видатись ще грубішим, ніж чоловік міг його вважати.

Але той посміхнувся.

- У такого, як я, багато імен. Загалом, я служитель храму – всі мене так і називають. Можете і ви мене звати Служителем.

 Броді тільки кивнув. Чоловік, що представився Служителем, узяв синтетика під руку та повів його углиб  храму серед скопища людей. Через сенсори Броді відчув, що долонь чоловіка мов лід.

- У вас така холодні рука – несподівано сказав чоловік – вас не морозить?

- Аж ніяк – усміхнувся Броді – для мене це нормально.

- Тоді гаразд – посміхнувся той у відповідь. – Погляньте – сказав він голосно, майже на весь храм, та показав рукою у його протилежний до входу кінець. Там була розміщена громіздка фігура Єдиного бога зі щирого золота. Той бог сидів на золотому троні, за ноги у нього були копита, тіло, як здалося андроїду, було жіноче, але між ногами було видно чоловічий прутень, на руках волохаті кігті, а голова і зовсім, на відміну від інших фігур козляча з довгими рогами – яка велич, яка міць та яка сила! Поклоніться своєму богові, люди, аби чим швидше наблизитися до нього духом своїм, і ублагочестивить він ваше життя, нагородить дарами, які тільки має матір Земля, і не будете у бідноті умирати, як прадіди ваші, що не знали його.