Глава 5. Невіл

«Це геть інакше місце, ніж Долина.» - Невіл ішов у компанії андроїдів-охоронців та кількох кібергвардійців. На відстані у півкілометра по різні сторони від нього були три снайпери. Кожен з них мав за компанію кібергвардійця та двох андроїдів-охоронців. Він тут не довго, але йому дуже не вистачає Долини, яка, на відміну від деспотичного Гіперону є раєм для людей. Він ішов вузькими вуличками, що обросли високими багатоповерховими будівлями із щільного бетону та металевих блоків. «Вони були побудовані ще за часів перших колоній.» Невіл з огидою споглядав людей, які, мов роботи, крокували вулицями, здається, не помічаючи абсолютно нічого. «Гірше дурних андроїдів. І повітря тут важке.» Він закашлявся. Його пекло в грудях цілий час, що він був тут. На ньому була багряна мантія з погонами дипломата у вигляді золотавих ліній, обгравійованих квітучими візерунками. Чим більше ліній та чим пишніше вони розмальовані – тим вищий ранг посла. Невіл мав найвищий, що давало йому доступ до державної таємниці, надсекретних проектів та операцій – він сам був частиною надсекретних дій Долини. Від Габриїла його відрізняли тільки повноваження та ширина впливу, одним словом – влада. «Габриїл є втіленням держави. Він тримає її краще за будь-кого. Мало кому відомо, що проти нього не підеш не із-за грізності, а із-за того, що всі підприємства Долини на тридцять відсотків належать йому.» У Долині діє економічний принцип поділу власності тридцять на сімдесят. Тільки тридцять відсотків підприємства можуть бути у приватній власності, решта – у руках держави. «Тільки дрібними фермами, плантаціями, фабриками можна володіти повністю. Як тільки вартість підприємства перевищує два з половиною мільйони талантів – його або повністю, або на сімдесят відсотків викуповує держава. Так склалося, що всі найбільші та найважливіші заводи та фактури на тридцять відсотків у руках Габриїла.»

 В Урвищі діяв інакший принцип. Ті, до кого зараз прямував Невіл надто сильно відрізняються від прохожих повз нього осіб. «Вони вища каста. Власники економік – це не єдине, що відрізняє їх від перехожих. Вони – еліта, вільна від диктатури цифри, чітко підібрана ще в утробах, до кількості клітин. Вони – генії з геніїв, що бачать куди далі, ніж може здаватися.» Абсолютно усі підприємства були у приватній власності. «Не простих людей це володіння – еліта тут керує. Найчистіші. Людям, через біосистеми навіть подумати не дають про особисту власність. Тільки кредит. Ти життям зобов’язаний бути вірний державі, оскільки це вона тебе породила – і найкраще, як ти можеш гасити цей борг – працювати.» Коли Невіл ходив до школи, як ріс хлопчиком у Долині, вчитель розповідав, що колись людей було у рази більше. Але в один час найнижчі стали повністю непотрібними, бо їх замінили роботизовані системи. Тоді через імплантовані біосистеми їм дали наказ зібратися у певних місцях та повністю їх відключили. Ті, що ми бачимо тепер – необхідна кількість дрібних клерків, спеціалістів – а на ділі рабів, що потрібні для нормальної роботи тієї «держави». Невіл гадав, що всіх людей не відключили через необхідність у різниці. «Як бути впевненим, що ти вище, якщо нема над ким стояти? За такою логікою рід людський би винищив себе сам.»

 Він дійшов до височезної будівлі, елегантно оформленої та чітко заскленої. Парадний вхід світився золотими кольорами, при дверях лежав червоний килим. По сторонам парадного входу знаходилися два андроїди у швейцарських уніформах. Люди проходили повз будівлі не звертаючи ні каплі уваги на Невіла, його оточення та будівлю. «Точно гірше андроїдів».

 Усередині його провели у парадне фойє, оформлене тропічною зеленню та меблями епохи просвітництва. У ресторані виявилося багато людей. Атмосфера була приглушена, на підвищенні грала музикальна трупа, особи, що знаходились тут, спокійно вели бесіди, обговорюючи, як гадав Невіл, усе про все на світі. Він не міг чути їх балачок через надгучний для його вух саксофон. Проте його повели далі, в окремий зал.

 Тут світла було значно більше, по середині стояв довжелезний стіл, накритий запеченими поросятами у медово-лимонній глазурі, дикими фазанами усіяними спеціями та гострим ямайським перцем, верблюдячими кістками із товстим м’ясом, оповитим брунатним вином, були глибокі тарелі із запеченими на хоспері скорпіонами, андроїди заносили качок, запечених у солодких яблуках та цедрі апельсину, білу підкопчену бринзу, ковбаски із телячого фаршу та часникової заправки, були і в’ялені курячі ніжки, які так запахли Невілу, що у того живіт забурчав. За столом, попри його розміри, сиділи троє чоловіків.

 Двох, що сиділи по боках, Невіл упізнав одразу – Адмірал сполучених сил Урвища та Гіперону Форт – він був у білосніжній військовій формі, мав сиву густу чуприну та блакитні очі, та Секретар по зовнішніх питаннях Урвища – Луторі – він був у ванільного кольору жакеті, мав чорну облягаючу форму з тонких нанотрубок та ванільного метелика на шиї. На жакеті вигравіювані погони із золота. Волосся він мав яскраво-синього кольору, а очі були чорні, як ніч. «Не дарма його прозвали не надто добрим іменем».

 Того, що сидів по центру столу він не упізнав. Низький, сутулий та худющий чоловік з лисиною, оточеною срібним волосяним частоколом, гачкуватим носом та великими вухами, мав карі очі та тонкі рожеві губи. Він одягнений у синю військову уніформу землян. По погонах Невіл зрозумів, що це генерал-лейтенант Гарін. Побачивши Невіла, низький чоловічок легенько посміхнувся та жестом запросив сісти поряд з секретарем Натаном.

 Після всіх формальних привітань, Невіл умостився зручніше.

- Ви заради мене відклали багато важливих справ – глибоким голосом сказав генерал-лейтенант – я дуже вдячний.

- Це дрібниці – відповів Невіл.

 Гарін ловким рухом дістав хустку та потер нею кутик губ.

- Як мені відомо – озвався біля Невіла Луторі – Монемус виявляє агресивну поведінку щодо нашої політики. Окрім того, що вони відмовляються з нами співпрацювати, так ще і стягують підрозділи до наших кордонів. На повідомлення уряду вони тільки відмовчуються. Це неприпустима поведінка – Невіл відчув неабияке роздратування. Голос Луторі був сповнений пихи та зазнайства. «Цей клятий вилупок і слова не скаже про їх дії у відношенні до Монемуса. Варто тільки подумати про те промивання мізків, яке вони роблять своїм людям та як налаштовують їх проти Монемуса та Сапфірової Долини.»