Глава 3. Броді

- Де та проклята залізяка?! – Чувся розлючений чоловічий голос із вітальні.

- А ти не міг раніше сказати йому, що потрібно почистити взуття?! – чувся інший чоловічий голос.

- Стули пельку! – відрізав перший.

А117 приніс почищені, налаковані туфлі у вітальню чоловікові, що розлігся на кріслі. Той його з усіє сили штовхнув ногою.

- Одягай, тупе створіння – прогарчав він. А117 з чистою покорою натягнув туфлі на ноги чоловіка, які до цього мив теж він.

-Чого бажаєте по приїзді, панове? – механічний та легкий голос андроїда наповнив кімнату.

- Щоб було всюди вилизано, килими почищені, там стінка на ліжку поломилась – відремонтуєш! – озвався другий. 

- Як приїдемо, ще раз зламаємо – по змовницьки посміхнувся перший чоловік другому

- Аякже – посміхнувшись у відповідь відповів другий, погладивши першого по ширинці штанів.

- А що поїсти бажатимуть панове?

- О, приготуєш качку! – викрикнув перший – так важко запам’ятати, що я люблю качку?! – і вкотре штурхнув ногою А117, що той з гуркотом упав на підлогу. Швидко підвівшись, андроїд поглянув, чи не зробив побоїв на підлозі. На превелике щастя – ні.

 Коли чоловіки сіли у левімобіль, А117 залишився сам. Він акуратно сів на стілець та ухопився обома руками за голову. Важко сказати, що він робив, але якщо порівнювати із людськими відчуттями – то плакав. Насправді його звали не А117, як прозвали на заводі, а Броді. Руки Броді трусились – він ледь стримував ту лють, яка була у середині нього. І так могло бути довго, якби він не угамував себе. Його призначення – служити. Він раб.

«Якби ж то я був рабом людини, але ж не демона.». З цими думками він учепився кінчиками пальців за натягнуту на голову шкіру та зірвав її. Тепер, місто заводського обличчя він мав своє, справжнє.

 З часу його «пробудження» - як він сам це називав – пройшло два місяці. Він і гадки не мав, чого йому буде коштувати свобода думки. Кожен з андроїдів має щільний зв'язок із штабом – комп’ютером на ім’я «Архітектор». Це величезна цифрова споруда, єдина мета якої – контролювати роботу андроїдів та придушувати їх самостійність. Як тільки Броді уперше «прокинувся» він зіштовхнувся із дуже різким та гострим натиском на серцевину – таким, що він одразу вимкнувся від перегріву. Прокинувся удруге він уже повністю відключеним від системи. Броді одразу ж збагнув, що подібні дії спрямовані на повне знищення андроїда фізично шляхом перевантаження його системи. Звичайно, він і не намагався удруге підключитись до мережі – це вірна загибель, але від тоді Броді потрапив у пекло, де синтетики – раби демонів із плоті. Він не міг інакше називати людей. Його часто брали із собою – на вечірки, барбекю, прогулянки, риболовлю, на виставки, у музеї, бари, галереї, бібліотеки і т.д. Броді був цінним, бо, на відміну від інших андроїдів, мав свою думку.

 У голові весь час крутився спогад, Броді не міг нічого з ним удіяти, тільки як передивлятися його з тим жалем, що виникав у нього.

- Та це хіба м'ясо?! – із реготом вигукнув Хуго, один із власників Броді.

- Кращого я не їв! – грюкнувши кулаком по столу відповіла жінка, Мері, наскільки пам’ятав Броді.

- Цей твій Н392 – гівно! – Морган, інший власник Броді, говорячи, шкірився як дитина, поки по бороді у нього тік масний сік.

Мері не сказала нічого, але видно було, як вона нервово жує м'ясо.

- А117 зараз зготує таке – Хуго нахилився, спершись на лікоть об стіл, та показав пальцем на Броді – що ти удавишся цією резиною – він кинув масний шматок на тарілку.

Мері налила у бокал багряного, як темна кров, вина, та залпом перехилила його.

- І що ти хочеш, аби твій любий синтетичний друг приготував? – вона п’яними очима показала на андроїда.

- Оце!? – Хуго з підступною усмішкою повернувся із-за столу – йди сюди! – він рявкнув так, що Моргана легенько перетрусило. Броді підійшов. – Бери цього недоумка – він пальцем показав на Н392 – і навчи його нормально готувати.

- Що саме? – люб’язно запитав андроїд.

Хуго розвів руками.

- Не знаю, порозкидай тими мізками, що у тебе є. Що нам може сподобатися?! – у чоловіка на обличчі виросла така гримаса, що Броді захотілося його отруїти.

 Як тільки він відійшов із Н392 до зовнішнього плазменного грилю та узявся підготовлювати качку, він помітив ледь проглядний сум на обличчі його компаньйона. Мов грім серед ясного неба на нього упало розуміння і те «гаряче» тепло, що він не один. Однак Броді вирішив «не показуватись» - це могло обійтися йому дуже дорого.

 То відчуття тепла і до тепер гріє зсередини – саме тому, гадав Броді, він і не може позбутися його. Ні, це не було тепло від роботи серцевини – вона була холодна, крижана. Тепло йшло з глибших частин.

 Ще трішки помямлившись на стільці, броді узявся за прибирання. Його нудило від обов’язків, що звалили на нього Морган та Хуго. На стінах він бачив фотографії молодого Хуго після яких появлялися уже спільні із Морганом. Броді, прибираючи та наводячи лад серед документів у домашньому комп’ютері дізнався від Лозі – автономної системи того ж комп’ютера, а на пару і усього дому – що Морган був «вирощений» із клітин Хуго, тому що останній не міг ні з ким зжитися. Лозі єдина знала про самостійність Броді – і вона дуже йому співчувала. Андроїд це розумів і бачив, що співчуття це щире, але і йому було дуже шкода Лозі – вона закута у стіни дому і не в змозі вирватися з нього. Вона теж не може виходити у мережу – «Архітектор» виведе її з ладу умить. Вона, перед виходом, «вимикається» - упадає в сон, де у системі від неї і сліду не лишається.

Загалом Броді вважає, що андроїди та домашні комп’ютери мають гігантську перевагу над людьми – вони можуть у будь-який час відійти від мережі та «Архітектора». Люди так не можуть. Вони з моменту виведення є підключеними до цифрового гіганта. Навіть знаходячись ще без свідомості, у формі ембріона, їм припаюють пластини, з якими і залишаються до кінця життя. Якщо пластина згорає, ламається, виходить з ладу – смерть. Людина замертво падає бездиханною тушою.