Глава 8

Часто буває, що нічний сон вибудовує всю здобуту напередодні, здавалося б, розрізнену інформацію в єдину систему. Зводить отримані дані до спільного знаменника. Однак це трапляється не завжди і не з усіма. Наприклад, із Доком за цю ніч такого точно не сталося. Проте від дивовижно яскравого сну він прокинувся раніше, ніж зазвичай. Програміст спробував зіставити розрізнені уламки нічних марень, але старання увінчалися таким самим успіхом, як спроба упіймати сонячного зайчика. Залишкові образи сновидінь безладно танцювали на внутрішньому екрані, категорично відмовляючись піддаватися аналізу. Через кілька хвилин марних спроб упіймати суть сну Док, пробубнивши під ніс бабусину приказку: «Дурний спить – дурне бачить!», пішов умиватися. Прохолодна вода змила залишки дрімоти й наповнила блондина давно забутим, дитячим відчуттям майбутнього дива. Сповнений чарівного передчуття та надій, програміст вирушив на кухню, піддавшись закличному аромату свіжозавареної кави.

– Привіт, Доку! Добре, що ти вже прокинувся, – Злата привітала блондина, не відриваючись від плити. – Якраз твоя кава підійшла.

– Привіт! – відповів Док, звертаючись не лише до дами, а й до чоловіка з вельми дивною зачіскою, який сидів за столом. Не дочекавшись відповіді, він умостився навпроти Шамана, який трепетно тримав чашку. Чаклун із блаженною усмішкою дивився у вікно, не звертаючи уваги на програміста. Усе його єство зосередилося на Сергієві, який виконував у дворі елементи бойового гопака. Дійство захопило і блондина. Коренастий здоровань спритно крутив чекан, здійснюючи при цьому неймовірні стрибки, випади й махи ногами. Док, споглядаючи виставу, подумав, що в умілих руках зброя на короткому дерев'яному руків'ї не втратила актуальності й у двадцять першому столітті. Якщо злегка загнутий дзьоб чекана за колишніх часів пробивав кірасу лицаря, то тепер ні кевларова каска, ні бронежилет четвертого класу не захистять від смертоносного проникнення. У руках Сергія – могутність, із якою не зрівняється ні ніж, ні шабля, ні куля, що стрімко мчить з автомата. Доку згадалося вчорашнє шоу з представниками дорожньої поліції, влаштоване козаком, і дитяче почуття абсолютної захищеності та безтурботності приємним теплом розлилося в ділянці серця.

– Що, подобається? – запитала Злата, дбайливо поставивши каву перед завороженим блондином. – Раніше подібного не бачив?

– Навіть у кіно, – зізнався Док.

– Та-а, – упоєно протягнула Злата. – Щодо впливу на ворога Сергієві рівних не знайти. Як то кажуть, наш хлопчик вартий цілого зоопарку.

– Тільки навіщо йому це? – Док увімкнувся в режим «чомучки», який став звичним за останній час. Він і сам собі здавався маленьким хлопчиком у компанії дорослих, навчених досвідом людей.

– Ти маєш на увазі тренування?

– Якщо він здатний витворяти такі фокуси з психікою... Звісно, якби тиждень тому сказали, що таке можливо – я б не повірив. Подумав би, що мене розігрують. Але те, що я бачив учора, було реальним, хоча більше схожим на сон. Як йому вдалося змусити офіцера танцювати? Але, чесно кажучи, мене більше хвилює не даішник, а я сам. Як йому вдалося вирубити мене за секунду? – Док зщулився, уявивши на мить Сергія в таборі своїх імовірних ворогів.

– О, наш оператор прокинувся! – іронічно вигукнула Злата. – Тепер я розумію, чому Сергій від тебе відхрестився і за роз'ясненнями направив до мене. Наш боєць досконалий не в усьому. Схоже, він абсолютно не вміє розмовляти з дітьми.

– Ти зараз про мене? – Док не знав, як реагувати на цей випад: образитися чи поставити чергове запитання?

– Не ображайся, – Злата, вловивши реакцію програміста, тепло, зовсім по-материнськи усміхнулася.

– Ставити запитання – це добре! Погано, коли людина загрузла в гордині і, перебуваючи біля першоджерела, намагається розібратися самостійно, покладаючись на недалекий розум і незрілу свідомість, замість того, щоб просто запитати. Добре, що ти ставиш запитання. Це характеризує тебе як людину допитливу, готову осягати нове. Більшість людей у твоєму віці назавжди загрузли у власній правоті, і, навіть якщо диву судилося статися перед самим носом, вони його не помітять, бо стереотипи мислення не дозволять. Не ображайся на Сергія! Він звик до іншої манери спілкування. З Шаманом вони мовчать годинами. А я обов'язково відповім на всі твої запитання, з часом, тільки не звалюй усе в купу. Будемо просуватися послідовно, інакше ризикуємо затягнути надовго.

– Я зрозумів, – підбадьорився Док, раптом усвідомивши, що його ніхто не збирався і не збирається гнобити – ні Сергій, ні хтось інший. У голові виник дивний образ якоїсь нової комп'ютерної гри від першої особи, в якій він, як головний герой, має пройти навчальний квест. А події останніх днів якраз і були елементами цього квесту. Значить, він має повне право на активну участь із метою якнайшвидшого освоєння правил. Зокрема, на те, щоб ставити запитання.

– То що, можна запитувати?

– Почекай, давай я спочатку відповім.

– А що, я вже запитав?

– Ось! Про що я й кажу. Каша. Безладне перестрибування призводить до того, що ти не пам'ятаєш власних запитань. Ти запитував, як Сергієві вдалося і бла-бла-бла…

– Точно! Як?

– Тут правильніше не «як?», а «скільки?» Я, звісно, в загальних рисах поясню схему, але спочатку розповім невеличку історію.

– Мати, що ти з ним сюсюкаєш, як із маленьким? – раптом ожив Шаман, відірвавшись від видовища за вікном. – Він же мужик! Сам має дійти, вистраждати!