Глава 7

Глава 7

Кажуть, що ранок за вечір мудріший. Саме на цю сентенцію і послався після відходу дивного гостя Кирило, щоб завершити розмову з матір'ю. Хлопчик сподівався, що ніч допоможе прояснити ситуацію, підкаже правильне рішення. Ось тільки сон у звичному розумінні так і не прийшов. Усю ніч Кирило крутився з боку на бік, намагаючись заснути, але зануритися в царство Морфея так і не вдалося. Не допомогло й аутогенне тренування. Тільки під ранок прийшла болісна дрімота, яка аж ніяк не змінила сприйняття. У надії, що свіже повітря розвіє марево нічних переживань і подій минулих кількох днів, Кирило вийшов із дому раніше, ніж зазвичай. Добравшись до під'їзду Романа, хлопчик присів на лавку й спробував зосередитися. На роздуми відведено всього два дні. Від однієї думки про можливу згоду якесь дивне відчуття формувалося на кінчику язика. Наче доторк до чогось абсолютно незвичайного. Це лякало, але водночас збуджувало цікавість. Проте керуватися лише емоціями Кирило не хотів. Треба зважити всі «за» і «проти». Кирило спробував вибудувати алгоритм пошуку правильного рішення, натомість думки зграєю здичавілих псів накинулися на цю спробу й здійняли всередині несамовитий гавкіт, перегавкуючи одна одну. Хлопчик кілька разів різко сіпнув головою, наче відганяв настирливих мух, і за мить опинився у дзвінкій, майже хворобливій тиші. Бажання зосередитися випарувалося безслідно. Тепер він абсолютно відчужено споглядав сітку тріщин на асфальті, полишивши будь-які спроби аналізувати те, що відбувається. І лише десь на далеких задвірках свідомості, ніби заїжджена платівка, монотонно крутилося старе батьківське напучування: «Ніч матку народить, ранок раду дасть».

– Привіт неперевершеному майстру кидка через стегно та великому підкорювачу глибин кіберпростору! – У дверях з'явився Роман. Бадьорість і грайливість його привітання чітко свідчили про те, що він замислив щось геть незвичайне. Кирило добре знав: такі нотки в голосі друга з'являлися саме напередодні реалізації чергового шаленого задуму. – Чи не вважаєте ви, шановний пане, настання цього благословенного ранку чимось надзвичайно прекрасним? – з порога випалив Роман, театрально вклонившись.

– Та мабуть, – буркнув Кирило. – Не так спекотно, як учора.

– Я вашого песимізму не поділяю, – Роман поплескав друга по плечу і, прибравши пафос, перейшов на нормальну мову. – Кирюхо, я придумав дещо! Ходімо, по дорозі розкажу.

Кирило підвівся і без особливого бажання пішов за другом. Якийсь час Роккі йшли мовчки. Роман чекав на запитання, але, не витримавши, заговорив сам.

– Ти сьогодні ніякий. Що сталося?

– Не виспався просто, – незвично тихо промовив Кирило.

– Не біда! – Роману хотілося підбадьорити товариша, передати йому бодай частину позитивного настрою. – У нас перша фізра. Думаю, чемпіона не чіпатимуть. Знайдемо затишне місце, де можна притиснутися. Ти краще послухай, що я придумав. Ні, ти запитай мене!

– Добре, запитую. Ромо, давай уже, не тягни! Що придумав?

– Я вчора одразу засів за вивчення методички. Мушу зауважити – дуже корисна книженція. Виявляється, проведення інтерв'ю – це ціле мистецтво. І якщо підходити класично, то на відпрацювання навичок і підготовку піде безліч часу, – логік подивився на друга. – Так от, я придумав, як можна стартувати практично одразу.

– Як? – Кирило, захоплений запалом товарища, повністю переключився на нову тему, забувши на час про власні переживання.

– Дивись, ми знаходимо кілька викладачів, які погодяться брати участь, і ставимо кожному всього одне запитання. Одне, розумієш?

– Не зовсім.

– Одне й те саме запитання різним людям, і можемо отримати абсолютно різні відповіді. Хоча чому можемо… – поправив сам себе Роман. – Ми-таки отримаємо різні! І робимо це або в прямому ефірі, або в записі. Неважливо.

– Добре. Припустимо. Ти запитання вже придумав?

– О-о-ось! – багатозначно протягнув логік. – Ми самі нічого придумувати не будемо.

– Тобто?

– Проведемо анонімне анкетування серед кількох класів. Причому і старших, і молодших. Виберемо, яке запитання зустрічається найчастіше, і візьмемо за основу.

– Типу, ось вам від цих, а ось вам від тих?

– Угу, – Роман світився від щастя так яскраво, що якби раптом навалилася глуха ніч, у радіусі п'яти метрів довкола нього все одно було б видко, хоч голки збирай. – Я прикинув, провести опитування й обробити матеріал займе пару днів. Від сили тиждень.

– Добре, – не вгамовувався Кирило. – А ти впевнений, що з викладачів хоч хтось погодиться?

– Впевнений! Я вчора історика, пам'ятаєш, як зарядив? Він сам проситися буде, ще й з собою народ підтягне.

– Я пам'ятаю, ти обіцяв йому озвучити історію особистого життя. Його життя.

– Так, історія історика, – Роман просяяв. – Смішно звучить. І добре! Ми зберемо такий матеріал для інтерв'ю, пальчики оближеш! Усе сходиться докупи якимось дивом, просто ідеально.

– Ти впевнений, що тижня вистачить?

– На те, що я сказав, точно вистачить. А історії, інтерв'ю та інше – вже в наступних ефірах. Часу на підготовку вдосталь.

– Ладно, – Кирило знизав плечима. – Давай пробувати.

– Ось! Правильна відповідь! – Роман міцно ляснув друга по плечу.