Частина 1. Маленька Мар'яна й домівка для Стефи. Розділ 1.1 Маленька Мар'яна

Частина 1. Маленька Мар'яна й домівка для Стефи.

Розділ 1.1 Маленька Мар'яна

   — Знову буде ця огидна каша, — вередувала за звичкою Мар'яна, збираючись уранці до садочка.

   — Учора бридкою була запіканка, — кепкував над молодшою сестричкою Рома, — сьогодні вже каша. А взавтра, напевно, ненависним буде омлет.

   — Добре тобі, Ромчику, їси в інституті, що забажаєш. І спати вдень ніхто не змушує.

   — Та я б із задоволенням подрімав годинку іншу по обіді. Не розумієш ти свого щастя, Мар'яшко.

   — А я заснути не можу, кручуся з боку на бік. Учора намагалася пошепки поговорити з Оленою, вона спить поруч зі мною на сусідньому ліжку, то мене ще й вилаяли за те, що не даю дітям спати. А перед сном також нема нічого путнього: вирізай із кольорового паперу нескінченне листячко, кружечки, різні квадратики, а потім сиди й роби аплікації. Жодної користі від тої справи. Руки потім усі в клеї та папері. Ледве віддираю.

   — Заняття ці вкрай необхідні. Вони готують тебе до школи, без них, повір, аж ніяк. Я теж у садочку все це робив, і згодом мені це дуже згодилося: і в школі, і в інституті. А так, прийдеш у перший клас, а там діти все вміють робити, а ти наче недотепа якась. Соромно ж буде… Прагни все робити не кваплячись, акуратно. Тоді й руки будуть чистими.

   — Ага, воно мені не вдається. А потім оця англійська, аж тричі на тиждень. Голова йде обертом.

   — Звісно, краще чатувати перед екраном, мультики з ранку й до ночі дивитися.

   — Я б залюбки. Особливо, про баранчика Шона.

   — Я в цьому навіть і не сумнівався, — засміявся Рома.

   — Хто ж дозволить?! Авжеж, і мріяти про таке не годиться, — зітхнула Мар'яна.

   — Це так, блішко, тут мрій собі скільки завгодно, а мама з татом такого не допустять.

   — Ні, Ромку, хай там як, а в інституті набагато простіше, — трохи помовчавши, видала дівчинка.

   — Та де! Добре там, де нас немає. Чула такий вислів? А по три-чотири пари на день висидіти! Та не просто висидіти, а вести конспект, відповідати на запитання. Думаєш легко? А іспити складати? А цілісіньку ніч готуватися.

   — Однаковісінько в садочку гірше, то нібито у в'язниці, — трохи поміркувавши, підсумувала Мар'яна.

   — Ну, ти й порівняла, — посміхнувся Рома, — звідки ти можеш знати, як у в'язниці?

   — А по телевізору показували. І ще в мультфільмі про Цибуліно.

   — Ааа... про Цибуліно пригадую. Гаразд, нумо одягай швидше куртку, ми вже запізнюємося!

   Рома, старший брат маленької Мар'яни, навчався на третьому курсі університету й щоранку, поспішаючи на навчання, відводив сестричку до садочка. Йшли, зазвичай, навпростець крізь парк, ну, по-перше, щоб скоротити дорогу, а по-друге, щоб подихати свіжим повітрям і остаточно прокинутися. Дорогою Мар'яна, ледве волочачи ноги слідом, що Божої днини не втомлювалася бурчати, пручатися, бубоніти собі щось під ніс, доводячи терплячого брата до краю.

   — Усе, з мене годі, — час від часу спалахував Рома, — нехай мама або тато відводять тебе. Ти мене вже остаточно розлютила.

   — Мама спізнюється на роботу, а татові в інший бік. Отже, вони ніяк не зможуть, — повторювала завчену фразу Мар'яша, — не сердься, Ромцю, завтра я буду цілу дорогу мовчати. Ось-но побачиш!

   — Щось насилу віриться.

   Авжеж, із батьками не забалуєш, а ось мички микати зі старшого брата було справою звичною, що тут скажеш. І, попри постійні обіцянки виправитися, щоразу все повторювалося спочатку.

   — Ну, що сьогодні в садочку? — запитувала за вечерею мама.

   — Та що може бути в цьому садочку?! Нічого втішного. Аби вже скоріше в інститут до Ромчика.

   — Без садка не буває інституту, — відказав тато.

   — З якого це дива? — скрикнула Мар'яна.

   — Після садка школа, а після школи інститут. Такий закон. Інакше ніяк.

   — Тату, і ти теж був у садочку?

   — Авжеж!

   — І спав удень?

   — Звісно. Збирав каштани, робив поробки, писав у прописах, малював, клеїв аплікації.

   — І ти, мамо? — із залишками надії звернулася Мар'яна до мами.

   — І я. Та я взагалі в садку була з ясельної групи. нема кому було лишатися зі мною вдома.

   — А бабуся?

   — А бабуся працювала зранку й до пізнього вечора.

   — Жахіття якесь, — "зі знанням справи" випалила Мар'яна.

   — До того ж мені подобалося у садочку, — сказала мама.

   — І мені також, — підхопив тато, — там були мої друзі. Було весело, цікаво. Ось, приміром, дядько Сергій, твій хрещений, то ми з ним товаришуємо ще із садочка.

   — Овва!

   — А ти як гадала?

   — А в мене й у дворі друзів повно! Для цього не варто йти в садок, тільки час марнувати, — не вгамовувалася Мар'яна. Але потім, трохи зметикувавши, сказала з сумом: Хіба що до інституту не візьмуть до Роми...