VІІ. За збігом обставин

VІІ. За збігом обставин

1 листопада 1980 року. Субота

Віднедавна Ліна стала витрачати набагато менше часу на підготовку до проведення уроків, ніж було це раніше. Після візиту керівництва та стягнень у вигляді доган та попереджень директору була надана можливість використати лімітні кошти на придбання матеріалів, необхідних для поліпшення учбового процесу.

У магазин наочних посібників Ліна Михайлівна поїхала разом із ним. Можливість придбати омріяне Синичка використала на всі сто! Перевезти все те добро власним транспортом допоміг Роман Володимирович.

Однак вільного часу у дівчини не додалося. Заочна форма навчання зобов'язувала працювати над самоосвітою, готуватися до заліків, писати контрольні роботи. Наближалися осінні канікули, а разом з ними її перша сесія у вузі.

Сьогоднішня її розмова з батьками була нестерпно важкою. Після слів привітань з мамою, слухавку взяв батько:

‒ Ти можеш мені пояснити, яким чином стала зіркою обласної преси? Ми з матір'ю тільки з газети довідалися, що наша люба доня ‒ свідома свого обов'язку комсомолка ‒ відгукнулася на прохання партії, покинула навчання і тепер разом із дітьми дбає про високі врожаї на колгоспних нивах!

Ліна мовчала. Її сподівання, що групове фото і стаття в газеті, опубліковані два тижні тому, батьки так і не помітили, виявилися марними.

‒ Якби журналіст не став розвивати цю тему далі, допитуючись, як ми виховали такого патріота, то ми б і назви хутора не знали, у якому твоя, так звана, передова школа! ‒ продовжував батько.

Чутно було, як мама хотіла взяти у тата слухавку, щоб обізватися до Ліни, але тато цього не дозволив.

‒ Завтра приїдемо, і ти нам усе поясниш.

Монотонними гудками телефонний апарат дав зрозуміти, що батько обірвав розмову.

Ліна вийшла з приміщення головного поштамту. Завтрашній візит батьків не обіцяв нічого хорошого.

Хотілося іти в нікуди, але ноги почали відмірювати шлях вздовж тролейбусної лінії до Південного залізничного вокзалу.

Відстояла чергу за квитком і мало не запізнилася на приміський потяг. Довелося заскочити у перший ліпший вагон.

Зазвичай люди гуртувалися, щоб обмінятися новинами, допомогти один одному вчасно вийти на потрібній зупинці. Вона щосуботи разом з Ніною Антонівною швидко знаходила «своїх».

Цього разу попутниці Ліна не мала: у Ніни Антонівни гостювала сестра, від'їзд якої за збігом обставин запланований був на завтра.

Знайомих серед пасажирів цього вагону Ліна не побачила. Вмостилася одна біля вікна ближче до виходу. За ці два місяці вивчила назви зупинок, знала чіткий графік руху і час прибуття на потрібну їй платформу, отже, перейматися такими дрібницями не стала.

Після прогулянки містом почувалася втомленою. Щоб швидше зігрітися, тугіше загорнулася в пальтечко.

Проснулася Синичка від невдалого маневру машиніста: вагон різко смикнувся, і вона ледве на впала. Перше, на що звернула увагу ‒ напівпорожній вагон. Поспішно глянула на годинник.

П'ятнадцять хвилин тому потяг зупинявся на її платформі, а вона, виходить, проспала. Якби поруч були місцеві, її б обов'язково розбудили, але ж вона сіла не з своїми…

Ліна вискочила у темінь. Люди, що вийшли раніше за неї, уже розходилися кожен своєю стежкою. На них чекали вогники теплих хат поблизу невідомої дівчині станції.

Наздогнавши літню пару, хотіла довідатися, як називається зупинка, а потім передумала. Яка вже різниця? Просто піде по колії у зворотному напрямку. Не так уже й далеко заїхала, коли вийшла на п'ятнадцять хвилин пізніше.

Спочатку вона намагалася ступати широко, через шпалу. Холодний осінній вітер, відшукавши жертву, легко забирався їй з-під низу, дошкуляючи не тільки ногам у модних тоненьких колготах, а й вище. Щоб якось захистити голову, Ліна насунула беретик на одне вухо, а друге прикрила рукою, від чого вона за деякий час заледеніла.

Згодом дівчина змінила тактику ‒ повернулася спиною до зустрічного вітру, задріботіла рідше. Коли перечепилася і впала, добряче пошкодивши коліно, зашкутильгала боком понад залізничною колією…

Євдокія Павлівна стурбовано поглядала на годинник. Ліна мала б уже бути вдома.

Жінка, тепло одягнувшись, вирішила зустріти дівчину. Коли вона виходила з двору, за нею вискочила Найда з Жуком. Утрьох сходили аж на зупинку і ні з чим повернулися додому.

Залишена ввімкнутою у хатині електрична лампочка освітлювала через вікно Романову постать на дорозі біля їхнього двору.

‒ Вийшов подихати, дивлюся, ви собак вигулюєте серед ночі, ‒ обізвався першим.

‒ За такої погоди путній господар пса із хати не вижене… Ходили Ліну зустрічати, а вона, видно, на потяг не встигла. Сидітиме тепер цілісіньку ніч на вокзалі моя дитина.

Тітка пішла у двір. За нею потрусив Жучок, а слідом і Найда подалася.

Роман, повернувшись додому, взяв ключі від гаража і пішов заводити машину. Він мав намір відшукати Ліну в залі очікувань Південного вокзалу і привезти її додому.