Розділ 28. Таємна змова

     - Я читала про Японію, що там був звичай... Коли закохані не могли бути разом, вони вирушали на скелю, і з'єднавшись останній раз у житті, разом йшли у вічність, - промовила Даніела. -  Я не хочу жити без тебе.

      - Я теж не хочу. Але у нас є матері.

     - Вони зможуть жити своїм життям. Хіба ми – не свої власні господарі? І чи не вільні чинити, як того хочемо? Давай вирушимо, як Чайка, у свій чудовий політ! І нехай він буде, хоч один раз у житті! Але це буде наш політ! - крізь сльози підняла до нього своє обличчя кохана.

    Олесь повністю її розумів. Їхні почуття були такі великі і всепоглинальні, що не вміщалися ні в які норми моралі, яким він раніше був настільки відданий. Весь цей час він жив Даніелою! І якщо вже віддатися тому, що вони вважали за правильне, то відтепер це означало зневажити всі людські норми. Порушники моральних підвалин раніше викликали в нього, та й у Даніели теж, почуття огиди. Ніхто не припускав, що вони теж можуть стати ізгоями суспільства. Але якщо йти до кінця, то лише так.

    - Стривай! Є й інший шлях. Чайка вчив підніматися вище над проблемами, – повільно сказав він.

    - Якщо ти вважаєш, що ми маємо бути з тобою єдиним цілим…

     Даніела мовчки закивала.

   - Такого кохання просто не існує… Це – не братерське почуття… А якщо братнє, то воно – надто сильне… Якщо ми підемо до кінця… Ти розумієш, нам доведеться піти від людей? Або переселитися так далеко, де нас ніхто не знатиме. І в нас ніколи не має бути дітей. Не буде. Ти готова до цього? Навіщо нам гинути для людських правил, які не підходять саме для нас? Я це відчуваю!

     - Я теж!

    У сумних роздумах вони провели решту ночі. 

     Нарешті, за вікном стало світлішати.

    - Мила, ти найулюбленіша на світі! Я вигадаю, куди нам поїхати. Деякі кошти ми вже маємо. Я заробив за цей час. Ти поїдеш зі мною кудись у «заморські» країни? У Малайзію чи Японію?

      - Хоч у Китай, - прошепотіла Даніела.

    - Зробимо так. Я знайду потрібне місце, куплю нам будиночок і ми поїдемо з тобою назавжди. Ти тільки дочекайся, добре?

     - Звичайно, я живу лише заради тебе.

    - Ти не сумуй без мене, поки що займайся звичайними речами. Ходи до коледжу. Він може тобі там знадобиться.

     - Добре, - погоджувалась сестра.

     - Тільки, поки що нікому нічого не розповідай.

    - А кого це стосується, окрім нас? Я просто хочу, щоб ми могли жити одне для одного, і ніхто нам не вказував, що правильно, а що - ні.

    - І я хочу того ж!

    «Слово яке - сестра! Таке офіційне! Ні, вона просто не може бути його сестрою! Вона – його кохана! І тільки – так! Він ще докопається до витоків їхньої спорідненості»…