Розділ 16. Бомбезна фотосесія

     Рекламник та Олесь, з жалем, дійшли висновку, що букетом доведеться пожертвувати. Тепер перед творцями реклами стояло питання: що краще – роздрукувати величезне зображення картини, на тлі якої вони позуватимуть, чи таки повісити саму тканину? Хлопець запропонував дуже слушний компроміс. Він сам установить тканину на панелі і сам її задекорує.

     - Ну що ж, заробиш у нас ще й як декоратор, - погодився рекламник.

    Робота закипіла. Хлопцеві дали відріз тканини зо кілька метрів, тесляр сколотив величезну рамку і Олесь заходився чаклувати над усім цим.

     - Слухай, у нього таки талант! – констатував рекламник Юрію Сергійовичу.

     - Його треба не забувати.

   Олесандр уважно порівнював кожну складочку на своїй картині з ніби живою тканиною. Вона була палево-блакитною, з ртутним блиском, приємно-шовковистою на дотик і, наче, текла між пальцями. Він уявив, що якби вони знімали не фото, а відео, і в студії віяв вітер, то тканина б світилася на сонці, як жива. Він поділився своїми враженнями з рекламником.

     - А ти знаєш, можливо, ми таки продублюємо знімок мікророликом. Таким, секунд на 30-40 ... Може, навіть на хвилину ... Раптом, знадобиться?

     Тим часом Юрієм Сергійовичем йшов гарячковий пошук сукні для манекенниці. Звісно, найкраще, щоб вона була саме з цієї тканини. Але поки що виробник лише рекламував свою продукцію, щоб стимулювати дизайнерів до створення одягу з неї. Тому доводилося викручуватися з ситуації, що склалася, наявними реаліями. Вони об'їздили багато центральних бутіків і хотіли взяти сукню в оренду на час зйомки. Але нічого такого не зустріли. Юрій Сергійович бачив її саме в образі того знаменитого знімка з Даніель Кнадсон, але колір сукні мав бути такий самий, як цієї тканини. Вже зневірившись, він зателефонував знайомій костюмерці на кіностудію Довженко і несподівано отримав запрошення на примірку. Телефоном оператор замовив для них перепустку і вони помчали, окрилені надією, на Шулявку. Даніела вже була тут на пробах, але все одно, з неприхованим інтересом дивилася на всі боки, намагаючись ввібрати в себе дух таїнства кіновиробництва.

     Костюмерка повела їх до величезного складу, де вже приготувала кілька суконь, які підходять під опис оператора. На дивані лежала важка і довга парчова середньовічна сукня, сучасна вечірня і ... саме таке, яке вони шукали!

     - Я подумала, що про всяк випадок покажу вам і ці. Раптом підійдуть?

    - Дякую, Риммочко, золотце! - цмокнув її в щоку оператор, - Ці точно не підійдуть, у нас сучасна концепція. Але це - саме воно. Давай папір, пишу розписку.

     За годину Даніела вже приміряла його на себе. Воно було трохи приталене. Лінія самої талії була опущена до стегон, звідки починалися короткі складочки, майже пліссе.

     - Жодного сексі! Тканина сексуальна сама по собі, – пояснив оператор.

   Даніела й не заперечувала. Її взагалі обурювала ця повсюдна сексуальність, що межує майже з порнографією, на кожній вітрині. Адже такими темпами незабаром одяг взагалі не знадобиться. І  до чого тоді прийде рекламна індустрія?

   На Олеся була виготовлена куртка із сріблястої тканини ультрамодного крою.

    - А туфлі? Які мають бути? – стурбовано згадала дівчина.

    - У мене лише чорні.

    - Чорний – універсальний колір! – пробурмотів Юрій Сергійович.

    - Хоча, в даному випадку, він ні до чого... Сині? Буде грубувато. Значить, чи сріблясті, чи… чорні?

  - Сріблясті теж робитимуть акцент своїм блиском і відволікатимуть увагу на ноги, а нам треба рекламувати тканину! – зауважив Олесь.

   - Ні, ти чув? Та ти тямущий, хлопче. Ти вже не губися з уваги. Може, ми тебе візьмемо на роботу? Які в тебе плани?

   - Поки не знаю, - знизав плечима Олесандр, - Хотілося б спробувати себе багато в чому. Але щоб і зарплата була адекватна.

   - Ти вже розумієш толк у житті! - схвально констатував рекламник, - Добре.

   Вони знову вирушили бутіками. Благо туфлі знайшли майже відразу - ніжного світло-сірого відтінку, на невеликій платформі та тонкому підборі.

   Примірявши їх, Даня занепала.

   - Я ж говорила, що 36 розмір на мене великий.

   - А 35-го у нас немає, - відповіла консультант.

   - Вати напхаєш у носок туфлі, - вирішив Юрій Сергійович.

   - Клас, саме те, що треба, - констатував Олесь, задумливо покрутивши туфлі в руках.

   У цей момент він задумався про те, скільки коштує така пара, і коли він почне так заробляти, щоби купувати самому для Дані такі.

   - Галочка, знайди нам вати, - попросив оператор свою помічницю.

   - Вату? У мене є тампончики.

   - Неси, побачимо, що можна зробити.

   Тампони були засунуті в носки туфель, і Даніела урочисто пройшлася, вже не хлюпаючи п'ятами.

   - І цю проблему вже вирішили, - задоволено зауважив Юрій Сергійович.

  - Я подумав, що раз джерело денного світла падає зліва, і в мене куртка кольору срібла, а у Дані – з блакитом, то, може справді зробити легке синє підсвічування? Тоді перехід від срібла до сріблясто-блакитного буде більш логічним?