Розділ 12. Перші почуття

     Підлітки домовилися зустрітися на виході з метро. Але Олесь трохи забарився вдома з ключем, тому Даніела приїхала на пару хвилин раніше за нього в обумовлене місце. 

     У другій половині дня виглянуло сонце і їй знову захотілося, востаннє цього року вдягнути ту рожеву сукню, в якій хлопець уперше побачив її. Але саме в цій сукні вона мала такий привабливий вигляд, що всі мимоволі озиралися на миленьку і маленьку «жінку». Пухнасте сіро-русяве волосся м'якою хвилею спускалося нижче плечей, і разом із чарівною сукнею створювали образ якоїсь весняної феї. Варто було Даніелі зупинитися біля виходу з метро, як біля неї одразу ж утворилася зграйка молодих арабів.

     - О, дуже beautiful!

    - So much beautiful! - залопотіли вони і почали її розглядати, ніби вона була виставлена на полиці магазину для продажу.

     Даніела обурено відвернулася, але араби не відставали, почали тіснити її, а один навіть торкнувся її волосся. Вона у паніці навіть не знала, що робити. Жодного поліціянта поблизу не було видно.

      - Пішли геть від моєї дівчини! - увірвався в їх коло обурений Олесь, - Went from my girl!

   Він відкинув і розкидав арабів, притягнув Даніелу до себе і зухвало поцілував. Потім зухвало подивився навкруги – чи хоче хтось ще посягнути на «його дівчину», і заспокоївся. Араби ретирувалися.

     - Подивися, взагалі страх втратили! Ще й у чужій країні!

     - Дякую тобі, Олесю, бо я вже не знала, що робити! - притиснула долоні до щок дівчинка.

Вона завжди робила такий жест, коли хвилювалася чи боялася. Від усього, що сталося, у неї виникло відчуття фантасмагорії того, що відбувалось.

     - Все, забудь про них. Ідемо, подивишся на Чайку!

     - Ти живеш на Хрещатику?

     - Це ж не наша квартира! Її орендує посольство.

     - Яке посольство?

    - Хіба я не розповідав? У мене ж мама одним із секретарів у болгарському посольстві працює все життя. Але вона не дуже «відповідальний» працівник, інакше ми жили б прямо там. Хоч, у принципі, можемо. Зарплата у неї теж не дуже, але вище за ваші буде.

     Олесь відчинив двері й Даніела опинилась, наче в іншому світі. У величезній старовинній квартирі, з ліпниною біля стелі, ніби було влаштовано музей. У залі стояли меблі на химерних вигнутих ніжках у стилі бароко чи рококо. Вона не дуже розбиралася в архітектурі та меблях. У коридорі висіло величезне дзеркало в золотому окладі, теж з химерними різьбленими мистецькими, на комоді стояв золочений свічник. Шпалери були темно-вишневого, майже фіолетового кольору, що надавало їм вигляду особливої урочистості.

    Вона, як зачарована, оглядала квартиру. Даніела навіть не підозрювала, наскільки цікавими були будинки на Хрещатику зсередини.

      - Здорово!

    - Хочеш, сфотографуємось разом, для себе, якщо тобі так подобається цей інтер'єр? - запитав Олесь, який знав, що Даніела не є фанатиком селфі та Інстаграма.

    Звісно, вона хотіла. Вони сіли в величезному коридорі поряд, пліч-о-пліч, він міцно обійняв її і вони, стикаючись головами, сфотографували цю солодку, для обох, мить на згадку. Повернувши голову до світла, вона помітила чиїсь портрети та великі фотографії на стіні.

    - Це – господарів квартири?

    - Частина – так, а частина – наші. Це фото - мого батька, - сумно відповів хлопець, - Я так його і не пам'ятаю.

    - Він був дуже гарний, прямо - як ти, - безпосередньо помітила дівчинка.

    Хлопець засміявся.

    - Скоріше навпаки. Я такий, яким він був. Просто у хронологічному порядку.

    - Боже, якою дурною я тобі здаюся, напевно!

    - Ти - найрозумніша, освічена, обдарована і найчудовіша з усіх дівчат, яких я знаю!

    - Талановита? Ти вважаєш мене талановитою? - зраділа Даніела, - А в чому?

    - У всьому! Дивись, як ти одразу зрозуміла режисера, і ми чудово знялися! А дефіле ти теж пройшла чудово, найкраще… А як ти розумієш мистецтво!

    Даніела знову притиснула долоні до обличчя, але цього разу від задоволення.

    - А це чиї портрети?

    - Цей – моєї мами. Вона майже не змінилася, трохи зморшок з'явилося ... А це - друг нашої родини, я теж його не знав. Він також загинув. Ця Африка всіх губить! Але йдемо, я покажу тобі Джонатана.

    Олесь підвів її до величезного сучасного підвіконня і дістав зі столу ескіз. Даніела від несподіванки ахнула. Вона сама саме так й уявляла, як Чайка Джонатан летить все вище і вище.

    - Ти геній! - у захопленні вигукнула вона, радісно обернулася до нього і несподівано для них обох, їх наче магнітом притягло одне до одного. Їхні губи знову зустрілися. Той поцілунок на Хрещатику вона зовсім не відчула, приголомшена поведінкою арабів. Цей поцілунок теж був абсолютно платонічний, але такий гарячий!..