Розділ 8. Чудовий день

     Наразі він опинився у кадрі спиною, і це не сподобалося ні оператору, ні режисеру. Вони повільно обходять камінь і знімають парочку, що застигла біля брили, у профіль. Потім наближаються до хлопця та знімають його крупним планом. Він дивиться на партнерку зі здивуванням та занепокоєнням. Потім він починає її переконувати спуститися на руки. Тут Юрієві Сергійовичу вдалося відобразити верхню половину тулуба та обличчя Даніели на тлі неба і простягнуті до неї руки Олеся. Вийшло дуже красиво та драматично. Потім Даніела виявляється застиглою скульптурою на кілька миттєвостей у витягнутих руках хлопця, а потім він повільно опускає її на землю. Підбігає вдячна мама, повертається занепокоєна вчителька... Камера встигла зафіксувати і появу фарби збентеження на обличчі дівчинки, і дивний, але дуже вдалий вираз обличчя у Олеся, коли Даніела опинилася в його руках.

     – Все відмінно! – ляснув у долоні оператор. Він зрадовано переглянувся з режисером. Зазвичай не виходить вдалого кадру без безлічі дублів. Тут же все вийшло чудово з першого разу.

     – А зараз знімаємо фінал. Ідіть усі сюди, я дещо тут додумав! – покликав решту режисер.

   – Сцена така: клас йде. Попереду йдуть класний керівник, за нею – парами школярі, а Даньчик – замикаюча. Спортсмени легким підтюпцем біжать паралельно їм, але не виходять із саду. Олесю, ти в цей час біжиш, але дивишся на Даніелу. А ти, коли майже всі школярі виходять за ворота, озираєшся і очима шукаєш свого рятівника. Зрозуміла?

     Даніела знову почервоніла і кивнула.

     – Потім зустрічаєшся з ним поглядом і з таким, знаєш, шкодуючим виразом, ховаєшся за воротами... У тебе має бути таке відчуття, що ти одразу закохалася в нього, а більше ніколи не побачиш! А в тебе – також! Зрозумів? Трагізм! Ви маєте зобразити трагізм! Почали!

     Якби режисер знав, наскільки почуття, які мали зобразити наші герої, були їм близькі насправді, він би не дивувався з того, що вони зіграли так досконало. Знову з першого кадру був успіх!

     – Трагізм, не трагізм, але туга вийшла чудова і в неї, і в нього! Теж чудово, враховуючи їхній вік та відсутність сценічного досвіду! Друзі, всім дякую, всі були просто чудові! Тепер на нас чекає тривалий трудомісткий монтаж.

     – А коли ми побачимо фільм? – зашуміли хлопці та батьки.

    – Наприкінці осені фільми братимуть участь у міжнародному фестивалі. І після цього, ми оголосимо, на якому каналі можна буде подивитися його. Думаю, що призове місце буде забезпечено, особливо завдяки завершальним кадрам! – знімальна група зааплодувала.

     – Дякую за вашу працю! Чекатимемо результатів! Всі вільні.

   Весела юрба підлітків розчаровано загула. Усі вже перезнайомились, дехто потоваришував, і всім було сумно прощатися. Але через тиждень закінчувалися літні канікули і настав час готуватися до школи.

    – Як шкода розлучатися, – промовила протяжно Даніела, коли вони присіли на лавочку перепочити.

   – А ви не розлучайтесь, – відповіла Ірина, – Я впевнена, що вас уже помітили, а після показу фільму на вас звернуть увагу. Ви дуже класно дивитесь.

    Олесь трохи збентежився.

    – Дякую, тітко Іра. Сподіватимемося, так, Даніела?

    Та кивнула. Їй зовсім не хотілося, щоби Олесь зник з її життя.

    – Слухай, а ти не хочеш поїхати на пляж? Ми з мамою взяли купальники. Подивися, як спекотно сьогодні!

    – Так, діти, напевно, сьогодні вже останній день, коли можна потанцювати. Обіцяють похолодання із завтрашнього дня. Та й за народними прикметами вже закриття пляжного сезону.

    – Дуже хочу. Але мені тоді додому по плавки треба заїхати.

   – Добре. Давайте зробимо так: ми їдемо на «Дитячий» пляж і займаємо місце ближче до води, і чекаємо на тебе.

    – А я швидко. Постараюсь за годину бути там, - поспішив хлопець.

    Так вони й зробили. Не вони одні вирішили використати останню нагоду відпочити перед вереснем. Пляж був забитий, наче зараз був розпал пляжного сезону. Стоян довелося походити по всьому пляжу, поки вони знайшли місце, що звільнялося біля води. Вони розклали підстилку, воду та пиття сховали під одяг. Незабаром приїхав і Олесь. Вода, на диво, сьогодні виявилася такою теплою, якою не була навіть у липні. Тому діти практично не вилазили з води.

     – Мамо, це буде, напевно, завершальне плавання в сезоні. Такої води взагалі у Дніпрі не буває, – сміючись і пирхаючи від води, прокричала Даніела.

     Ірина дивилася на підлітків, що грали у воді, і шкодувала, що її покійний чоловік так і не побачив, як росла їхня дочка, дорослішала, якою розумною і красивою вона стала. Ще трохи і Даніела відірветься від неї, як листочок від дерева, і вирушить у самостійне життя. І мамі було від цього одночасно і радісно і сумно. Але це закон життя, і нікуди від цього не подітися.