Розділ 6. Людина мистецтва

     Адже сам він вважав себе людиною мистецтва. Звичайно, він поки що не претендував на роль великого художника. Він навіть не міг визначитися із стилем виконання своїх робіт. Але його вчитель хвалив ескізи Олеся і пророкував тому велике майбутнє, за умови, що той продовжить наполегливо розвивати майстерність. Олесь, зі свого боку, намагався розплющити очі своєму талановитому, але незабезпеченому наставнику, на реалії життя.

     –  Зараз, щоби продати свої полотна, треба бути нереально талановитим! А щоб забезпечити себе, треба, щоб картини продавалися. Я – не Ван Гог. І я не хочу бути жебраком. Як мені забезпечити себе? Доведеться витрачати зусилля на іншу професію. А мистецтво залишиться для душі.

     – Розумієш, Олесю, Ван Гог теж був за життя майже жебраком!

   –  У цьому й річ! Як і решта знаменитих художників. А прославитись після смерті – непогано, звичайно, але що мені буде до того? Адже жити мені треба зараз!

     Наставник дуже засмучувався від таких розмов із учнями. У душі він розумів, що вони мають рацію. Але його тонкій натурі, вихованій на ідеалах СРСР, було важко витримати такий комерційний підхід до сучасного життя.

     А Олесь саме тому і вирішив спробувати себе, як актор. По-перше, це було близько до його художньої натури, а по-друге, могло безбідно утримувати його у разі удачі. По-третє, це просто цікаво. І коли його наставник порадив спробувати Олесю, у такому разі використати свої зовнішні дані, вирішив спробувати. І він, як і Даніела, вже зіткнувся з тим, що насправді ніхто нікого, крім своїх, не чекає тут з розкритими обіймами. Як і його нова приятелька, він теж був обдурений у своєму очікуванні, адже він теж прийшов пробуватися на роль про перше кохання.

     Олесь не уявляв себе Аленом Делоном, але, маючи художнє бачення, реально оцінював свою зовнішність, як мужню і привабливу, і до того ж – такою, що могла продаватись у комерційному сенсі слова. І справді, його риси обличчя, правильні і трохи різко окреслені, у майбутньому цілком могли перетворити його на нового кіногероя на кшталт чергового Джеймса Бонда. Зараз же, ця чіткість ліній дещо пом'якшувалась помірною юнацькою пухкістю шкіри. І Олесю все одно підійшли б, і зараз, ролі відважних юнацьких персонажів. Але таких у режисерських списках цього кінофестивалю не було. А таку фактуру, як Олесь, було гріх втрачати. Тому режисер «Ботанічного саду» ламав голову, щоб таке на ходу придумати, щоб такого красеня втиснути в його короткий метр. Поки що головреж нічого не придумав, але сказав хлопцеві щодня показуватися йому на очі.

     Підлітки звернули увагу, що частина молодших дітей, відібраних на ролі, чомусь була відсутня на майстер-класах. На обережне запитання Даніели адміністратор відповіла, що кілька днів вони зніматимуть наймолодших, а потім старших. Звичайно, всі з присутніх знали про те, що до остаточного монтажу сцени знімають абияк, виходячи з багатьох факторів – наприклад, тієї ж погоди. Але що, якщо за кілька днів підуть дощі? Де тоді зніматись старшим?

     І Даніела, і Олесь, і навіть Ірина побоювалися, що їх просто кинуть, а зараз заспокоюють, щоб раніше ніхто не підняв паніку. Але мати підбадьорювала себе тим, що навіть у такому разі буде толк від навчання на майстер-класах. Дітям вже показали, як треба правильно вміти себе подати при першій зустрічі на кастингу, як виробити правильну поставу та ходу. Навчили кільком універсальним танцювальним па – сучасним та бальним. Показали, як правильно поставити декламацію і на що робити акценти... Крім того, мама спостерігала, як у доньки розвивається дружба з хлопчиком, який сподобався їй самій. Для першого дівочого захоплення це був добрий кандидат. Не те, що забіяки з класу Даніели! Звичайно, Ірина навіть не думала про те, що перше захоплення донечки може зрости у щось серйозне. Але нехай у неї хоч залишаться приємні спогади про перше почуття.

     Звичайно, Ірина пам'ятала своє перше кохання – хлопчика Сергійка, в якого була закохана вся жіноча половина їхнього класу. Високий, красивий, рудий (хоча його колір волосся зовсім не псував), художник, він після школи йшов гуляти з новонародженою сестричкою, а всі дівчата йшли поруч і загравали з ним та сестричкою. Однокласниці не мали ревнощів один до одного, бо всі знали – жодної перспективи на стосунки з Сергійком у них немає. Він уже зустрічався зі старшою на два роки дівчиною з художньої школи. Це було дивно – як Сергію, з його мистецьким смаком, могла подобатися дотепна безфігурна тітка з зовсім негарним обличчям? Адже в їхньому класі було багато симпатичних дівчаток! Але факт залишався фактом – з візочком гуляли всі охочі, а ввечері під ручку він прогулювався з незрозумілою Тонькою! Напевно, в ній щось було те, що не могли розглянути в суперниці його однокласниці. Але оскільки умови дружби були відомі від початку, ні в кого не залишилося розбитого серця через Серьогу. І за роки все тепло згадували колишнього однокласника. Тому нехай її Даня дружить з цим хлопчаком. Добра дружба нікому не шкодить.