Глава 23. Місце призначення: Стик Світів

Майкл окинув довгим, важким поглядом «Стрижа». Старий інженерний катер виглядав на тлі циклопічних білосніжних руїн Предтеч як іржава, вкрита кіптявою консервна бляшанка, випадково кинута на вівтар древніх богів. Кожна вм'ятина на його бортах, кожна крива латка, накладена Робертом, кричали про технологічне убозтво людської раси. Майкл як досвідчений пілот чудово розумів: на цій посудині вони не дотягнуть навіть до найближчого астероїдного поясу, якщо Синдикат пришле бодай один легкий крейсер із гравітаційними перехоплювачами. Їх просто розірве на шматки у першому ж вузлі зв'язку.

Думки Стоуна повернулися до того моменту, коли він підписував контракт із бароном Корво. Він шукав свободу. Думав, що, стерши ім'я Алекса Вандера з баз Федеративного Флоту, зможе почати все спочатку, купити тихий клаптик землі й назавжди забути кошмари воєн. Яка дурість. Свободу не можна купити за чужу кров і тим паче за життя дитини. Його мозолясті долоні стиснули руків'я карабіна. Справжня свобода починалася тут, де у нього не було нічого, крім цього іржавого корита та беззахисної дівчинки, за якою полювала вся населена галактика.

— Роберте, перевір рівень мастила в гідравліці... Хоча ні, забудь, — Майкл гірко усміхнувся й повернувся до Ліри. — Мала, якщо твій сад уміє перетворювати ракети карателів на квіти, може, він зможе створити диво і тут? Зможеш перетворити цей шматок металобрухту на щось... здатне літати швидше за думку?

Ліра мовчки кивнула. У її погляді не було страху перед флотом, що наближався, — тільки нескінченна, спокійна рішучість. Вона плавно розвела руки в боки, і центральний кристал кварцового шпиля миттєво відгукнувся низьким, вібруючим гулом, від якого у Майкла зачесалися зуби, а в шоломі затріщала статика.

Смарагдові нитки, що до цього мирно росли на кам'яній терасі «Колиски», раптом ожили й поповзли до шаттла з лячною, хижою швидкістю. Вони не просто обплели понівечений корпус — вони почали буквально проростати крізь титанову обшивку, на молекулярному рівні поглинаючи метал і перебудовуючи його атомарну структуру. Іржава сталь і вигорілий композит прямо на очах змінилися матовим, переливчастим біополімером глибокого темно-зеленого відтінку, що нагадував панцир невідомої глибоководної істоти. Механічні дюзи маршових двигунів зникли, поступившись місцем напівпрозорим, гнучким мембранам, усередині яких пульсувало чисте, концентроване золоте сяйво «Колиски».

Майкл ступив усередину зміненого корабля й завмер від подиву. У кабіні замість жорстких, продавлених крісел виросли ергономічні, м'які ложементи з живої тканинної основи, а приладова панель із її грубими тумблерами перетворилася на пластичний, живий голографічний інтерфейс, що чуйно реагував на найменший рух очей пілота. Повітря всередині пахло свіжістю, озоном і молодою хвоєю.

— Майкле, я більше не відчуваю звичного опору в мідних ланцюгах, — голос Роберта, який підключився до бортової мережі, звучав щиро спантеличено й навіть перелякано. — Я... я тепер частина центральної навігаційної системи цієї рослини. Мої обчислювальні потужності зросли приблизно вдесятеро, але мені здається, що у мене якимось чином з'явилися смакові рецептори. Чому я чітко відчуваю смак перцевої м'яти?

— Це смак квантового стрибка, Роберте, звикай, — Майкл обережно торкнувся нової «приладової панелі». Вона була теплою, оксамитовою на дотик і злегка пульсувала, немов під нею бився живий пульс. — Ліро, як нам називати це диво природи?

— «Зоряний Шукач», — тихо прошепотіла дівчинка, піднімаючись на борт і займаючи своє місце у вантажному відсіку, який тепер більше нагадував затишну оранжерею.

На зовнішніх панорамних біоекранах, що замінювали ілюмінатори, на самому горизонті фіолетової туманності вже почали зловісно спалахувати яскраві вогні важких кораблів Синдикату, які виходили з гіперпростору. Десятки чорних цяток стрімко наближалися до кільця, на ходу розгортаючись у щільний бойовий порядок для орбітального бомбардування.

— Ну, перевіримо твою нову «м'яту» у справжній справі, — Майкл рішуче сів у пілотський ложемент.

Жива біомаса крісла миттєво й м'яко охопила его тіло, ідеально розподіляючи навантаження, знімаючи м'язову напругу й підключаючи його свідомість напряму до сенсорних контурів корабля. Майкл затамував подих від почуттів, що нахлинули. Він побачив космос не через плоскі кепські монітори, а відчув його всім своїм єством. Він фізично відчував гравітаційні колодязі далеких зірок, найтонший шепіт газових туманностей і абсолютний, крижаний холод чистого вакууму за бортом. Він став єдиним цілим із «Зоряним Шукачем».

— «До Насіння...» — проспівала Ліра, і кристал усередині рубки корабля спалахнув осліпивчим світлом.

Замість звичного, нищівного ривка й удушливих перевантажень класичного гіпердвигуна, увесь навколишній світ просто... схлопнувся, як картковий будиночок. На мікроскопічну частку секунди Майкл побачив увесь часопростір одночасно: народження й величну смерть прадавніх галактик, нескінченні іскристі нитки вірогідностей майбутнього й яскраву, чисту іскру в самому центрі світобудови. Його людський розум заледве не вигорів від масштабу цієї картини.

Коли зір і звичне сприйняття повернулися до нього, Майкл виявив, що вони перебувають у місці, де саме фундаментальне поняття «космос» повністю втрачало будь-який сенс. «Шукач» плавно дрейфував усередині гігантської, неосяжної сфери, витканої з чистого, живого білого світла. Навколо не було звичних зірок, планет чи чорноти вакууму — тільки нескінченні, величні каскади енергетичних водоспадів, що повільно стікали зі стін сфери до єдиного центру. Там, у точці сходження всіх потоків, безмолвно парило «Насіння».