Глава 22. Оборона «Ясел»

Майкл сплюнув на інопланетний мох, що густо вкривав плити прадавньої тераси, і різким, відточеним до автоматизму рухом загнав нову термобаричну батарею в ствольну коробку карабіна.

Утома, яка накопичувалася тижнями в темних трюмах «Тіні» й тісній кабіні «Стрижа», раптом випарувалася, поступившись місцем дзвінкій, кришталево холодній люті.

Він занадто довго тікав. Від Комітету Безпеки. Від фальшивих паспортів. Від насмішкуватої посмішки барона Корво. Від самого себе. Але тут, посеред цього крихкого порцелянового кільця, втеча закінчувалася.

Якщо Синдикат хоче забрати цю дівчинку й перетворити колиску зірок на полігон для своїх кібернетичних вірусів, їм доведеться спочатку переступити через труп колишнього офіцера Флоту.

Майкл швидко оцінив тактичну ситуацію.

Простір навколо шпиля був ідеальною пасткою: відкрита тераса повністю прострілювалася з повітря, а білосніжний камінь Предтеч надто яскраво відбивав рожеве світло туманності, позбавляючи їх будь-якого маскування.

Єдиним укриттям залишалися масивні уламки кварцових колон, що своїми основами глибоко входили в живий ґрунт.

— Роберте, заблокуй вхід до шпиля своїми магнітними захватами! Якщо буде потрібно — стань у проході живим щитом! — скомандував він, займаючи позицію за поваленою колоною й прикладаючи карабін до плеча. — Ліро, слухай мене уважно. Найманці Синдикату бачать тут лише цифри, нулі й норму прибутку. Вони не зрозуміють слів. Покажи їм, що твій сад уміє кусатися.

Дівчинка не ворухнулася. Її маленька долоня, як і раніше, міцно притискалася до пульсуючої грані центрального кристала, а каштанове волосся злегка підіймалося в повітрі від потужної статичної напруги.

Дихання стало глибоким, рівномірним, ідеально синхронізованим із глухою утробною пульсацією всієї структури «Ясел».

— Вони порушили тишу... — прошепотіла вона.

Її голос уже не був дитячим. Він набув моторошної глибини, розкочуючись низькочастотним відлунням у самій геометрії кварцового шпиля.

— Вони принесли із собою смерть. Нехай тиша забере їх.

Три вугільно-чорні дрони Синдикату загрозливо зависли над квітучою терасою. Їхні важкі потрійні турелі хижо поверталися з боку в бік, скануючи простір у пошуках біологічних сигнатур.

Це були «Женці» — спеціалізовані штурмові машини, створені інженерами Тортуги для каральних операцій і повного зачищення секторів.

Вони не знали жалю. Не знали страху. Не мали вразливостей стандартного військового програмного забезпечення. Дрони відкрили вогонь одночасно.

Розпечені плазмові заряди з виттям рвонули до шпиля, але замість того, щоб перетворити кварц на уламки, із шипінням врізалися в невидимий енергетичний бар'єр, який Ліра звела навколо споруди.

Повітря навколо купола здригнулося. По ньому пішли важкі хвилі, що наливалися смарагдовим сяйвом. Майкл розважливо висунувся з-за укриття, ловлячи в перехрестя прицілу вразливий вузол наведення головної машини. Короткий, точний постріл. Одного влучання вистачило, щоб броньована півсфера сенсорного блока «Женця» розлетілася хмарою іскор.

Дрон на мить осліп, утратив орієнтацію в просторі й безладно закружляв, поливаючи плазмою порожні хмари туманності. Саме в цю мить Ліра різко стиснула кулаки.

По всьому білосніжному кільцю «Ясел» велетенські папороті й ліани почали стрімко, неприродно розростатися, підкоряючись ментальному наказу своєї нової господині.

Ніжно-блакитне сяйво інопланетних рослин за одну мить змінилося тривожним пульсуючим багрянцем.

Гігантські корені, завтовшки з тулуб Майкла, з оглушливим тріском вирвалися з-під вікових керамічних плит тераси, немов щупальця пробудженого міфічного звіра.

Вони рухалися з моторошною, зовсім неприродною для флори швидкістю.

— Оце так садівник! Мої алгоритми до такого готові не були! — вигукнув Роберт, ледве встигнувши втягнути свої гусеничні шасі, щоб ухилитися від важкого удару гнучкої ліани.

Та сама ліана в польоті з глухим хрустом перерубала навпіл одного з уцілілих «Женців», буквально зім'явши його посилений титановий корпус, мов порожню консервну бляшанку. Енергетичний блок дрона вибухнув, освітивши папороті коротким помаранчевим спалахом. Другий справний дрон спробував піти на форсажі вертикально вгору, рятуючись від люті ожилого лісу. Але повітря всередині купола раптом стало густим і в'язким, мов кисіль. Ліра безпосередньо керувала локальною гравітацією Предтеч.

Майкл заворожено спостерігав, як важку бойову машину буквально розчавлює в повітрі могутній невидимий прес. Метал скреготів. Деформувався. Тріскався по швах.

Поки «Жнець» не перетворився на безформну купу понівечених уламків, що глухо впала в зарості.

Та останній дрон, осліплений пострілом Майкла, перед падінням усе ж устиг випустити некеровану ракету, начинену концентрованим біологічним токсином Синдикату — тим самим, що за лічені секунди випалював нервову систему.

— Ні! Ліро!

Забувши про обережність, Майкл кинувся вперед із-за укриття, маючи намір прикрити дівчинку власним тілом, прийняти удар на композитну броню. Та його допомога не знадобилася. Ракета зі свистом пробила смарагдовий щит. І завмерла в повітрі всього за метр від центрального кристала, утримувана телекинетичним імпульсом. Ліра повільно повернула голову до застиглого снаряда. Її величезні очі тепер світилися рівним сліпучо-білим світлом, повністю приховавши антрацитову темряву зіниць. Вона плавно простягнула вперед долоню. І смертоносна ракета... ...почала стрімко розквітати.Чорний метал корпусу просто на очах укрився дрібними ніжно-блакитними квітами. Механічний детонатор миттєво проріс і перетворився на жменю нешкідливого насіння. А отруйний газ, що вирвався назовні, став легкою запашною хмарою ароматного квіткового пилку.