Глава 21. Зоряні Ясла

Майкл довго вдивлявся в тактичну сітку монітора, де зелені нитки інтерфейсу «Стрижа» повільно згасали, повертаючи приладам їхній звичний тьмяний монохромний вигляд. Точка, що мерехтіла на самій межі відомого космосу, на стику Нічиїх Земель і незвіданої темряви, в офіційних каталогах Сонячного відомства мала суху й безлику назву — Аномалія 77-Кербер.

Проте серед вільних пілотів, контрабандистів і дезертирів, які вирушали за кордон освоєного космосу в пошуках свободи, вона була відома під набагато поетичнішою назвою — «Зоряні Ясла».

Простір навколо катера, позбавлений звичних маяків навігаційної мережі Федерації, здавався густим і майже відчутним на дотик. У цій глушині темрява не була порожньою.

Вона дихала, викривлялася флуктуаціями прадавніх полів і тиснула на обшивку човника глухим первісним безмов'ям. Майкл відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, як у ньому знову прокидається професійний азарт штурмана.

Минуле, пов'язане з Комітетом Безпеки, інтригами адмірала Ґрейвса та жорстокими контрактами Синдикату, повільно осідало на дно пам'яті, мов важкий космічний пил.

Тут, на порозі Великого Невідомого, фальшиві документи на ім'я Алекса Вандера здавалися лише старим непотребом. Йому більше не потрібно було прикидатися.

— Ліро, ти коли-небудь чула про місце, де народжуються зорі? — запитав Майкл, не обертаючись, уважно стежачи за показниками радіаційного фону в лівому куті екрана.

Його хрипкий від утоми голос глухо відбився від голих металевих стін «Стрижа». Дівчинка тихо підійшла до кабіни пілота.

Її босі кроки по замащеному мастилом титановому настилу були абсолютно беззвучними, а смарагдовий блиск в очах став спокійнішим, рівнішим, ніби вона налаштовувалася на ментальний резонанс далекої, ще невидимої цілі.

— Там колиска... — ледь чутно прошепотіла вона, торкнувшись тонкими пальцями плеча його композитного скафандра. — Там голоси тихіші, Майкле. Вони не кричать від болю, як на «Геліосі». Вони співають про самий початок.

Переліт до «Ясел» тривав три довгі, виснажливі доби. «Стриж» рухався в режимі повної радіомовчанки, заощаджуючи кожну краплю ізотопного пального й не випромінюючи жодного сигналу в ефір. Майкл спав уривками просто в пілотському кріслі, здригаючись від кожного шереху й не прибираючи правої руки з потертої рукоятки імпульсного розрядника.

Роберт тим часом демонстрував справжні дива андроїдної інженерії.

Годину за годиною він лагодив понівечену припливними силами обшивку катера, використовуючи уламки внутрішнього пластикового оздоблення, листи технічних перебірок і залишки композитного клею.

Коли вони нарешті вийшли з підпросторового стрибка, Майкл мимоволі заплющив очі й прикрив обличчя рукою. Настільки яскравим і незвичним було світло.

Перед ними не було ні звичайної кам'янистої планети, ні газового гіганта, ні мертвого астероїда.

«Зоряні Ясла» являли собою циклопічне кільце з білосніжного каменю або невідомої високотехнологічної кераміки, що ширяло в самому центрі сяючої туманності, яка переливалася всіма відтінками фіолетового й рожевого.

Усередині цього кільця, захищені прадавніми силовими полями, просто на очах народжувалися крихітні протозорі.

Їхнє первозданне, нестримне світло заломлювалося крізь величезні прозорі куполи покинутих споруд, створюючи на білих стінах химерну гру тіней, веселок і золотих іскор.

Статус досліджуваного об'єкта

• Походження: невідома високорозвинена цивілізація (Предтечі / Садівники Всесвіту).
• Атмосфера: присутня в замкненому контурі під куполами; склад і щільність ідентичні земній атмосфері пізнього юрського періоду (високий вміст кисню та вологи).
• Сигнали: повна нульова активність електроніки. Штучні частоти відсутні. Фіксується лише потужний стабільний органічний резонанс.

Майкл із ювелірною точністю посадив пошарпаний «Стриж» на широку відкриту терасу кільця, густо порослу велетенськими папоротями й мохом, які в сутінках туманності світилися ніжним блакитним фосфоресцентним світлом.

Щойно важкий люк човника із шипінням відчинився, до тісної кабіни хлинуло незвичне повітря — густе, вологе, насичене терпкими ароматами квітів, яких людство ніколи не бачило на колонізованих планетах.

Ліра вийшла першою. Її маленькі босі ноги торкнулися прохолодного світного моху. І тієї ж миті всі «Ясла» ніби глибоко й полегшено зітхнули.

Смарагдові нитки на її руках і зап'ястях миттєво спалахнули яскравим неоновим світлом, простягаючись донизу й переплітаючись із корінням місцевих рослин, ніби поверталися додому після столітньої розлуки.

— Майкле, мої біодатчики фіксують колосальний лавиноподібний викид ендорфінів в організмі дитини, — повідомив Роберт, обережно спускаючись технічним пандусом; його сервоприводи тихо посвистували металом. — І ще... ця структура навколо нас. Вона не побудована у звичному розумінні. Вона вирощена з живої вуглецевої матриці. Це той самий базовий біокод, що інтегрований у нервову систему Ліри, тільки версії 1.0. Першоджерело.

Майкл ішов позаду них, почуваючись незграбним, грубим лицарем у своїх важких армійських черевиках серед цієї крихкої, первозданної краси світу Предтеч.