Глава 20. Стрибок крізь темряву

Майкл відкинув голову на потертий підголівник пілотського крісла, відчуваючи, як замість адреналінової пожежі по його венах розливається дивний, крижаний спокій. Це був саме той стан, якого він роками намагався досягти за допомогою медитативних практик, — точка абсолютного штилю всередині шаленого шторму.

Коли падаєш у безодню, паніка стає неприпустимою розкішшю.

Вдивляючись у панораму за ілюмінатором, де простір скручувався в божевільний вузол, він раптом зрозумів: Синдикат стер його минуле, але саме зараз, у цьому напівзруйнованому човнику, він знову знаходив самого себе.

Не лейтенанта Стоуна. Не контрабандиста Вандера. Просто людину, яка сама робить свій вибір.

— Роберте, вимикай обмежувачі подачі пального, — наказав Майкл, і його голос прозвучав напрочуд рівно серед гуркоту деформованої обшивки. — Дай Лірі повний доступ до реактора. Нехай бере стільки енергії, скільки потрібно, якщо це допоможе нам вижити.

Те, що сталося далі, не піддавалося законам ані земної, ані колоніальної інженерії.

Смарагдові нитки, що обплітали руховий відсік «Стрижа», раптом спалахнули сліпучим неоновим світлом, яке пробивалося крізь щілини захисних кожухів.

Вони почали буквально вростати в паливопроводи, замінюючи собою форсунки, клапани та стабілізатори тяги.

Органічні капіляри обплели титанові трубки, стискаючи їх живими джгутами. «Стриж» здригнувся всім своїм старим корпусом.

І замість звичного важкого ревіння маршових двигунів із сопел вирвалося щось зовсім інше — чиста, концентрована енергія смарагдового кольору, яка видимо викривляла й м'яла простір навколо катера, немов розігрітий пластик.

Поточні параметри стрибка

• Тяга: перевищила розрахункову максимальну норму на 400%.
• Температура в соплах: стабільна. Органіка неймовірним чином поглинала й перерозподіляла надлишкове тепло, не дозволяючи соплам розплавитися.
• Синхронізація: 100%. Ліра і системи «Стрижа» стали єдиним нероздільним організмом.

— Майкле! Вона... вона переписує саму фізику згоряння ізотопів! — закричав Роберт, мертвою хваткою вчепившись пошкодженим маніпулятором у навігаційну консоль, щоб його велетенський корпус не зірвало з палубних кріплень. — Ми більше не спалюємо паливо. Ми анігілюємо саму матерію під її безпосереднім ментальним контролем!

В ілюмінаторах увесь видимий світ миттєво перетворився на шалений ревучий тунель зі смарагдових блискавок і гравітаційних викривлень.

«Тінь», що залишилася далеко позаду біля приреченого «Геліоса», встигла випустити другий автоматичний залп.

Але важкі плазмові згустки безсило й беззвучно розсипалися об енергетичний кокон, який «Стриж» тягнув за собою, мов яскравий хвіст комети.

Через плечовий сканер Майкл бачив Ліру. Вона сиділа серед ящиків у тісному вантажному відсіку, міцно заплющивши очі. Маленькі дитячі долоні були щосили притиснуті до сталевих перебірок корабля.

Під блідою шкірою передпліч пульсували ті самі смарагдові жили, які вкривали стіни загиблого «Геліоса». Вона не просто постачала енергію.

Майкл майже фізично відчував, як дівчинка сприймає кожен міліметр старої обшивки, кожну заклепку, кожен утомлений титановий шов, утримуючи їх силою власної волі й не дозволяючи припливним силам чорної діри розірвати маленький човник на шматки.

— Ще секунда... — прохрипів Майкл, борючись із нелюдським перевантаженням, яке втискало його в крісло, перетворюючи кістки на свинець, а повіки — на гранітні плити. — Зараз!

Простір навколо них зімкнувся з оглушливим резонуючим звуком, схожим на одночасний дзвін тисячі кришталевих келихів.

Гравітаційна яма «Сингулярності-Альфа» залишилася позаду, в одну мить перетворившись на крихітну, ледь помітну цятку серед безмежної порожнечі.

Двигуни стихли миттєво.

Кабіну поглинула приголомшлива тиша. Смарагдове світіння на панелі приладів швидко згасало, залишаючи після себе лише важкий запах озону, нагрітого металу й сухих трав, що в'януть.

«Стриж» безпорадно дрейфував у холодному глибокому космосі, далеко за межами всіх відомих заселених секторів. Майкл насилу відстебнув страхувальні ремені.

Його пальці все ще сильно тремтіли після пережитого. Він повільно повернувся назад, знімаючи фіксатори шолома. Ліра сиділа на підлозі вантажного відсіку. Її дихання було рівним і тихим. Очі знову стали глибокими й ясними, без тієї моторошної зоряної пилюки, що кружляла в них раніше. Вона виглядала звичайною наляканою дитиною. Якби не ледь помітні зелені іскорки, що ще мерехтіли під блідою шкірою її зап'ясть.

— Це... це зробила ти, — тихо видихнув Майкл, знімаючи важкий шолом і жадібно вдихаючи прохолодне повітря кабіни.

Його обличчя було блідим, укритим холодним потом. Та в очах світилася щира повага до сили цього маленького створіння.

— Ми зробили це, — спокійно виправила його Ліра, підтягнувши коліна до грудей. — Ти тримав штурвал, а я тримала життя. Тепер ми вільні. Але космос дуже великий, Майкле Стоуне. І в нас дуже мало їжі в цій старій залізяці.