Глава 7. На капітанському містку

На капітанському містку «Валькірії» панувала гнітюча, паралізуюча тиша. Тут було значно світліше, ніж у коридорах палуб — крізь широкі панорамні ілюмінатори лилося густе, пульсуюче бузкове сяйво самого вулика, перетворюючи рубку на подобу підводного грота. Капітанське крісло в центрі містка перетворилося на щось на кшталт гротескного біологічного трону. Воно було повністю поглинуте й деформоване розрослою волокнистою масою, яка жила своїм таємним, ритмічним життям.

Головний термінал керування майже повністю покрився гострими, прозорими кристалами мінеральної солі. Майкл підійшов ближче й зі скреготом здер товстий шар фіолетового моху важкою рукою в композитній рукавиці. Органіка відривалася з м'ясистим супротивом, розриваючись із тихим писком, ніби жива людська шкіра. На пальцях скафандра залишився липкий, світний сік.

Майкл переборов огиду, намацав пальцями діагностичний порт і з зусиллям вставив туди дешифратор, який йому поспіхом передав Роберт перед виходом. У ту ж секунду всі вцілілі монітори на містку синхронно спалахнули тривожним, криваво-червоним світлом. Корабельний комп’ютер упізнав чужинця.

ГОЛОС СИСТЕМИ (сухий, синтезований баритон): «Увага. Зафіксовано критичне несанкціоноване втручання в контур керування. Запуск автоматичного протоколу захисту... Помилка. Системне біологічне зараження центрального процесора становить дев'яносто вісім відсотків. Блокування скасовано».

— Давай же, дитинко, тільки не зараз, не здихай раніше часу! — Майкл шалено, лаючись крізь зуби, вбивав команди зламу прямо через сенсорний екран, що мерехтів під шаром слизу. — Роберте, лови потік даних! Викачуй усе, що є в їхніх чортових архівах!

— Приймаю... сигнал стабільний, але пакет іде з перебоями, — голос робота в навушниках тремтів від дикої статичної електрики, що наростала з боку вулика. — Боги, Майкле... це не просто космічна пліснява чи випадковий паразит. Це високотехнологічний терраформуючий біологічний вірус. Навігаційні координати в бортовому журналі... вони дійсно збиралися везти цей жах безпосередньо в заселені внутрішні світи. На Землю. Під виглядом експериментального «нового типу високоефективного біопалива». Це не був нещасний випадок, Майкле. Це була спланована диверсія на вищому рівні.

Майкл на мить завмер, відчуваючи, як у грудях усе стислося від холоду. Земля. Його затишна, зелена батьківщина, де мільярди людей навіть не підозрювали, який кошмар їм готували в закритих лабораторіях. Корупція у Федерації давно перейшла всі межі, але це... це було чистим, рафінованим безумством.

Він швидко струсив із себе заціпеніння й знайшов потрібний пункт у червоному тактичному меню: «Emergency Scuttle» — протокол екстреного самознищення військового корабля. Але система виявилася невблаганною: для повної активації потрібен був підтверджений біометричний ключ чинного капітана судна.

Майкл повільно повернув голову й подивився на «трон». Права рука покійного капітана «Валькірії», висохла, почорніла й щільно оплетена тонкими фіолетовими нитками, все ще нерухомо лежала на біометричному сканері консолі. Вона виглядала так, ніби була частиною самого пульта.

Майкл перехопив ініціативу. Він схопив важку, зашкарублу кінцівку мерця і з хрускотом підтягнув її ближче до лазерного сенсора. Пролунав сухий, різкий клацаючий звук розпізнавання капілярного малюнка, і десь глибоко в надрах військового корвета прокинувся важкий, наростаючий гул, який неможливо було спробувати сплутати ні з чим іншим у цьому всесвіті.

• Поточний статус: магнітні пастки квантового реактора повністю вимкнені, паливо переведено в режим критичної нестабільності.
• Таймер: 180 секунд до повної анігіляції.
• Радіус ураження: теплової енергії та вибухової хвилі антиматерії достатньо, щоб повністю знищити «Матір» і випалити всю туманність у радіусі десяти кілометрів.

— Майкле! Негайно вибирайтеся звідти, у вас обмаль часу! — закричав у навушниках Роберт, зриваючись на справжній ультразвуковий вереск. — Коридори навколо містка починають герметично блокуватися! Вони... вони на біологічному рівні зрозуміли, що саме ви щойно зробили! Вулик захищається!

Важкі броньовані двері містка за його спиною з огидним хлюпанням почали повільно, але впевнено заростати товстими кістяними наростами й шарами свіжого фіолетового м'яса. Майкл кинув останній короткий погляд на центральний екран, де зелена смуга завантаження даних нарешті досягла позначки 100%, одним різким рухом вихопив розпечений дешифратор із порту й рвонув до виходу. Він чітко усвідомлював: у нього є рівно три хвилини, щоб пробитися до своєї «Зірки Оріона», поки вся «Валькірія» не перетворилася на мініатюрну наднову зірку.

— Роберте, запускай маршові дюзи на повну! Прогрівай двигуни! Я не встигну до шлюзу, виходжу прямо через «парадний» ілюмінатор містка! — проорав Майкл, зриваючись із місця й перестрибуючи через пульти.

Він чудово розумів, що шлях назад через технічні шахти тепер відрізано назавжди: за дверима містка, що швидко заростали, вже чувся шалений, синхронний скрегіт сотень кістлявих кігтів по металу. Весь вулик впав у смертельну лють, відчуваючи свою швидку загибель.

Цифровий секундомір у правому куті його шолома невблаганно й швидко відлічував секунди: 142... 141... 140...

Майкл на повній швидкості підбіг до панорамного ілюмінатора містка. Броньоване скло було каламутним і брудним від налиплої ззовні органіки, але крізь товсті шари плісняви чітко виднілася рятівна, незграбна туша його старої «Зірки Оріона». Корабель під керуванням Роберта вже почав екстрене відстикування, оповитий великою хмарою іскор від розірваних магнітних захватів.