Глава 5. Лабораторія на коліні

Закінчивши з екстреною реанімацією робота, Майкл важко, шурхаючи магнітними підошвами по підлозі, підійшов до розвороченого щита розподільника. Саме тут, на стику деформованих сталевих плит, паразит облаштував своє лігво. На рифленій поверхні металу, що покрився памороззю, залишилося кілька густих згустків сіро-бузкового слизу. Коли Майкл спрямував туди вузький промінь ліхтаря, субстанція несподівано здригнулася й почала ліниво, судомно стискатися. Вона все ще була живою. Навіть пройшовши крізь пекло плазмового різака та крижаний абсолютний вакуум, ця міжзоряна пліснява відмовлялася вмирати, демонструючи лякаючу жагу до життя.

Майкл відчув, як по спині пробіг холодок. Космос завжди здавався йому великим пустим кладовищем, але реальність щоразу доводила: порожнеча вміє народжувати чудовиськ, які ідеально пристосовані для вбивства техніки.

Він обережно, намагаючись не дихати в бік зразка, зіскріб драглисту речовину медичним шпателем у прозорий герметичний контейнер і переніс його до дослідницького куточка — імпровізованого мікроскопа, який більше нагадував солянку зі старих лінз та лазерних сканерів.

Екран старого аналізатора блимнув, видаючи перші результати експрес-аналізу:

• Параметр: Структура

Статус: Кремній-органічна матриця. Зафіксовано неймовірну, майже абсолютну стійкість до жорсткої радіації та екстремальних температурних перепадів.

• Параметр: Енергообмін

Статус: Пряме поглинання вільних фотонів та високочастотного струму. Істота живиться чистою енергією, функціонуючи за принципом біологічної акумуляторної батареї надвисокої місткості.

• Параметр: ДНК

Статус: Повністю відсутня. Внутрішня архітектура сутності більше нагадує складний рідкий кристал із високим рівнем самоорганізації структурних зв'язків.

— Дивися-но, Роберте, — Майкл вказав пальцем андроїду на миготливий монітор, відчуваючи, як втома поступається місцем лихоманковому дослідницькому азарту. — Ця гидота не просто бездумно жерла наш силовий кабель, як якийсь космічний терміт. Поглянь на ці відгалуження. Вона вбудовувалася безпосередньо в цифрову систему керування другим контуром. Якби ми забарилися з тобою бодай ще на десять хвилин, ця кремнієва пліснява повністю перехопила б контроль над навігаційними маршовими двигунами.

Майкл замовк, уявивши цю картину: «Зірка Оріона» летить крізь темряву, керована живим невідомим слизом, а всередині — два мертві пасажири. Космос не прощає зволікань. Будь-яка помилка тут перетворює тебе на біологічне сміття за частку секунди.

У глибині пластикового контейнера бузковий слиз раптом різко ворухнувся. Субстанція сформувала на своїй поверхні крихітний, гострий, як голка, шип, який із сухим, неприємним звуком шкребнув по прозорій стінці. Цей тихий, ледь помітний звук несподівано відгукнувся в щойно відремонтованих динаміках Роберта дивним, важким резонансом, схожим на відлуння далекого ехолота.

— Майкле, — голос робота, що пройшов крізь старі плати навігатора, став незвично серйозним і позбавленим будь-яких цифрових шумів. — Я фіксую чіткий вхідний сигнал. І він надходить не з глибокого космосу, як зазвичай. Джерело прямо тут, у лабораторії. Сигнал іде безпосередньо з контейнера. Воно... воно щось транслює. Якісь просторові координати.

Майкл застиг, не зводячи напруженого очей із пластикової коробки. Згусток слизу всередині більше не пульсував хаотично, намагаючись знайти вихід. Він повністю витягнувся в одну тонку, ідеально пряму голку, кінчик якої тепер невідривно й чітко вказував в одну й ту саму точку простору. Майкл навмисно повернув контейнер на дев'яносто градусів праворуч, але жива голка всередині миттєво переорієнтувалася, продовжуючи вказувати в початковому напрямку, повністю ігноруючи будь-які рухи самого корабля. Це був живий, біологічний компас. Компас, який точно знав, де його дім. Або де його хазяїн.

— Роберте, підключай основний навігаційний обчислювач напряму до мого ручного планшета. Накладемо вектор цієї тварюки на генеральну зоряну карту нашого сектора, — скомандував Майкл, поспіхом витираючи забруднені в технічному мастилі руки об брудне ганчір'я.

Робот тихо задзижчав сервоприводами, з’єднуючи діагностичні порти консолі через уцілілі кабелі. На великому екрані миттєво виникла зелена координатна сітка, по якій ліниво й самотньо повзла маленька червона точка — маркер «Зірки Оріона». Ритмічні клацання, що продовжували лунати з контейнера, комп'ютер натужно переводив у чистий двійковий код. Автоматична система відсікла природні перешкоди й шуми від найближчих рентгенівських пульсарів. Результат виявився приголомшливим. Вектор указував зовсім не на жвавий торговий маршрут і не на якусь відому заселену планету Федерації.

— Координати остаточно визначено, Майкле, — Роберт вивів тривимірні дані на головний голографічний проєктор рубки. — Сектор 34-Зулу. Абсолютна порожнеча відразу за пиловою туманністю «Голова Медузи». Згідно з офіційними навігаційними картами, там немає абсолютно нічого, окрім нестабільних гравітаційних аномалій та старих уламків епохи Першої Космічної Експансії. Мертва зона.

Майкл підійшов ближче й пальцями збільшив масштаб тривимірного зображення. У самому центрі вказаного сектора датчики дальнього виявлення корабля, що працювали на межі своїх скромних можливостей, зафіксували ледь помітне, але стійке крихітне викривлення простору.

• Тип об’єкта: Штучна споруда (імовірність за непрямими ознаками — 91%).
• Маса: Співставна з малим місячним тілом або великим астероїдом класу М.
• Сигнатура: Абсолютно ідентична частоті пульсації «гриба», що зараз шкребеться в нашому контейнері.