Глава 3. Плазмовий аргумент або операція «Ампутація»

Майкл рвонув важку чеку запобіжника на руків’ї промислового різака. Інструмент у його тремтячих від напруги руках відгукнувся низьким, утробним гулом, який миттєво переріс у жорстку вібрацію, що пройшла крізь композитні рукавиці скафандра й завібрувала в кістках передпліччя. Це був старий «Вулкан-М» — важкий, незграбний агрегат часів перших рудних експедицій, але його головна перевага була беззаперечною: він був здатний прошити тридцятисантиметрову бронеплиту військового крейсера.

— Роберте, заземлися! Зараз тут стане дуже спекотно, — скомандував Майкл, важко дихаючи в маску й ширше розставляючи ноги, щоб магнітні підошви надійніше зафіксували його тіло на підлозі.

Він навів масивне дуло різака на сіру масу й натиснув на пусковий гачок.

Тонкий, мов голка, але сліпучий промінь іонізованого аргону вирвався з сопла й з розгону вдарив у драглисту, набряклу плоть «гриба». Простір крихітного шлюзу миттєво залило пекельним, сліпучо-білим світлом, яке боляче різануло по очах навіть крізь затемнені світлофільтри шолома.

• Реакція істоти: Чужорідна органіка не просто плавилася під дією тисячоградусного тепла — вона шалено закипала. Густа бузкова слиз забулькотіла великими пухирями й вибухнула, перетворюючись на їдку, фосфоризуючу світну пару. Цей важкий хімічний туман одразу почав щільною завісою осідати на внутрішньому й зовнішньому склі шолома Майкла, миттєво застилаючи огляд і залишаючи брудні, липкі патьоки.
• Звуковий ефект: Наступної секунди істота видала звук, який здавався фізично неможливим у розрідженому, майже висмоктаному повітрі шлюзу. Це був дикий, низькочастотний гуркіт, який вібрував у самих стінах, а потім різко перейшов в ультразвуковий вереск такої сили, що на головній панелі приладів шлюзу один за одним із сухим тріском полопалися скляні індикаторні лампи.

Майкл, пересилюючи біль у закладених вухах, уперто вів променем уздовж основних, набряклих «жил» пульсуючого загарбника. Там, де плазма торкалася чорних коренів, що намертво вгризлися в обшивку, в усі боки летіли снопи іскристих бризок і розплавленого металу. Сталевий корпус «Зірки Оріона» жалібно й страшно стогнав під подвійним натиском: нищівним жаром аргонового різака та лютим, судомним опором космічної тварюки.

— Тиск у магістралі реактора скаче, амплітуда критична! — прохрипів Роберт через канал внутрішнього зв’язку, який тепер глушився сильними статичними перешкодами. — Майкле, воно використовує нашу внутрішню проводку як громовідвід! Ви спалюєте не його, ви випалюєте наші власні запобіжники!

Тварюка, відчувши смертельну загрозу, миттєво змінила тактику. Замість того щоб стискатися й ховатися від плазми, вона раптом розпрямилася й викинула прямо в бік Майкла довгий, охоплений блідим вогнем джгут зі своєї плоті. Пілот лише дивом, завдяки чистому рефлексу, встиг пригнутися. Він чітко відчув, як буквально в кількох сантиметрах над його шоломом пронеслося щось липке, важке й нестерпно гаряче. Джгут із силою вдарив у титанову перебірку за його спиною, миттєво проплавивши в тришаровому металі глибоку, обвуглену борозну.

Тоді до Майкла дійшло страшне усвідомлення: це був не просто пасивний паразит, що випадково причепився до корабля. Ця істота мала примітивну, але неймовірно ефективну та агресивну систему самозахисту. Вона буквально перекачувала колосальну енергію з реактора «Зірки Оріона» і, трансформуючи її всередині свого тіла, повертала її Майклу у вигляді спрямованих, смертоносних теплових викидів.

— Ах ти ж, ненажерлива гидото... — просичав крізь зуби Майкл і перевів регулятор різака в режим «Широке віяло», жертвуючи точністю заради площі ураження.

Температура всередині замкненого шлюзу стрімко піднялася до критичних 80°C. Автоматична система охолодження комбінезона натужно завила, працюючи на межі своїх можливостей, але явно не справлялася з таким диким навантаженням. Перед очима Майкла все пливло від поту та теплового марева, голова розривалася від болю, але крізь заляпане світне скло він бачив головне: центральне ядро сутності. Яскраво-фіолетовий, щільний згусток розміром із кулак, який запульсував в агонії, оголившись під шарами повністю випаленої, чорної плоті.

На екрані внутрішнього інтерфейсу скафандра спалахнули червоні транспаранти поточної ситуації:

• Цілісність корпусу: 88% (зафіксовано критичний перегрів та деформацію металу у технічному секторі B-4).
• Заряд різака: 45% (робоча енергія вилітає з катастрофічною швидкістю через максимальний режим трансляції плазми).
• Стан пілота: Переднепритомний стан через сильний тепловий удар, прискорене серцебиття.

— Роберте, план «Б» скасовується, він перетворюється на план «Тікай»! — прохрипів Майкл, відчуваючи, як гарячий піт заливає очі під силіновою маскою, заважаючи дихати. — До біса цей різак, я зараз просто зварюся у власному скафандрі! Коротни зовнішню панель! Виривай цей шмат м’яса разом із дверима шлюзу!

Робот, чиї круглі фоторецептори шалено оберталися в різні боки від надлишку електромагнітного шуму та радіозавад, не змусив себе чекати ні секунди. Його важкі маніпулятори, які зазвичай здавалися людям повільними й незграбними в повсякденній роботі, зараз майнули в повітрі з блискавичною точністю та швидкістю швейної машинки.

Роберт з силою увігнав свої гострі силові щупи прямо в центральний розподільчий щит шлюзу, повністю оминувши всі закладені в його програму протоколи безпеки та захисту від замикань. Пролунав різкий, оглушливий тріск, схожий на постріл із гвинтівки великого калібру.

• Перевантаження: Загальнокорабельна система безпеки «Зірки Оріона» тужливо завила востаннє, захлинулася статикою і назавжди замовкла.
• Дія: Андроїд пустив потужний високотрактовий імпульс у 500 вольт прямо на магнітні захвати й фіксатори зовнішнього люка.