Розділ 65: Верхівка айсбергу

Після підготовки до відправки у небезпечну зону мутантів, Зеро зібрав усіх студентів на фінальний інструктаж. Він стояв перед ними — спокійний, незворушний, немов скеля посеред бурі. Його погляд ковзав по кожному обличчю — тривога, рішучість… усе було видно, як на долоні.

Серед натовпу піднялася рука. Зеро ледь помітно кивнув, і вперед вийшла дівчина з довгим темно-сірим волоссям.

— Студентка Аріель, третій курс, ранг "воїн", — твердо промовила вона. — Дозвольте запитати: чому з нами не відправлено жодного цілителя ?

Зеро зупинив на ній свій погляд.

— Якщо з вами я — вам більше ніхто не потрібен, — спокійно відповів він. І ще до того, як студенти встигли усвідомити сенс цих слів, простір спотворився, і всі вони миттєво були телепортовані в самий центр зони високорангових мутантів.

Земля під ногами була сухою, потрісканою. В повітрі витало щось агресивне, неначе сама атмосфера цієї місцини не приймала чужинців. Студенти відразу зайняли бойові позиції, оглядаючись навкруги. Але на їхній подив, поблизу не було мутантів.

— Як це "без цілителів" ? — вигукнув хтось, озираючись.

— Це божевілля ! — додав високий блідий хлопець. — Ми ж не S-ранг, у нас немає ані швидкої регенерації, ані посиленого захисту. Без зброї, без неонів — нам всім кінець ! Ми тут просто мішені !

— Я буду втручатися лише в крайньому випадку, — промовив Зеро вголос. — А зараз...

Він легким жестом махнув рукою, і в ту ж мить усі студенти впали на землю, немов їх притиснуло гігантським тиском.

— Я заблокував потоки неонів у ваших тілах, — продовжив він, — а також створив спеціальне гравітаційне поле підвищеної інтенсивності. Це — ваше поле тренування. Ваше завдання: битися й вижити, не виходячи за його межі. Хто вийде — той провалив випробування. Другого шансу не буде.

— Але… сер… — почала була одна зі студенток, ледве піднімаючись на ноги. Та побачивши, як інші, стиснувши зуби, мовчки підіймаються, долаючи біль і втому, вона зібрала волю в кулак і з останніх сил встала.

— Починаємо. — тихо сказав Зеро.

За мить із натовпу вийшло декілька студентів, разом з Нолою. У їхніх очах горіла рішучість.

— Спокійно, — звернувся один з них до решти. — Згадайте, хто з нами. Фантом з рангом нескінченність. Ви дійсно сумніваєтесь у ньому ?!

Зеро, левітуючи над ними, лише ледь усміхнувся

— Хах, цікавий хлопчина, — подумав він.

Він випустив легку хвилю аури, яка прокотилася навколо. На цю енергію миттєво відреагували мутанти — їхні рикання почулися вдалині, гупання лап зливалося з тремтінням землі, а в небі спалахували згустки аури — вони вже йшли.

Зеро кинув погляд униз на студентів. Так, в їхніх очах чітко читався страх — але поруч із ним палала рішучість. Рішучість подолати цей страх. І це було саме те, що він шукав.

Він вибрав їх не просто так.

Кожен із цих студентів був вибраний ним особисто — і не випадково. Хтось мав вроджений талант, хтось — викарбував свої вміння щоденною працею, хтось народився багатим, а хтось виріс на вулицях, але їх усіх об'єднувало одне бажання — захищати інших.

І він, Зеро, як ніхто інший, бачив у них цю головну людську силу.

— Тільки той, хто пізнав межі власної слабкості — здатен зламати їх. — промовив Зеро, згадавши відомі слова, і відразу зник з поля зору, приховуючи свою присутність.

Він піднявся високо над гравітаційним полем, повністю приховуючи свою присутність та завис у повітрі, сидячи в класичній позі лотоса, його погляд — спокійний, зосереджений, немов він спостерігав за мініатюрною шаховою партією.

Студенти діяли злагоджено: частина формувала фронт, інші — укріплювали захист, кілька — займали позиції на висоті, готуючи підтримку з повітря.

— Хмм, непогано... — подумав Зеро, схиливши голову вбік. Його очі спостерігали кожен крок, кожен погляд. Він не просто оцінював тактику — він аналізував характер, глибину мислення і реакцію в стресовій ситуації.

Та раптом його погляд різко змінив напрямок. Він повернув голову вліво, в глибини космосу — туди, де не було видно нічого, крім зірок і темряви. Але він відчував: щось там було.

— Така зустріч… і без головного гостя ? — злегка всміхнувся Зеро. В його очах блиснула цікавість, наче він знав, хто має з’явитись — або кого очікували на зустрічі, куди мали доступ лише обрані.

Поглянувши вниз, він окинув студентів поглядом, підраховуючи час до початку битви. Тоді, повільно підвівшись у повітрі, він злегка потягнувся. Навколо нього спалахнуло зелене сяйво — активувалася захисна сфера, що відокремила його від світу. Вона не стільки захищала його, скільки стримувала силу, яка могла знищити все навколо.

Він розім’яв руки — і… зробив те, що вважалося неможливим.

Зі спокійною легкістю він почав розривати сам простір, ніби відкривав звичайну упаковку чипсів. Темні блискавки з’явилися миттєво, б’ючи по його тілу, немов сама Всесвіт намагалася чинити опір, не дозволяючи зламати усталені закони матерії, але не могли завдавати йому шкоди.