Розділ 63: День відкритих дверей

У глибинах космосу, далеко від будь-якої галактики, зірок чи кораблів, Аксіон левітував у абсолютній тиші.

Ні гравітації, ні звуків, лише глибокий вакуум і безмежна темрява, що огортала його з усіх боків. Його тіло було схрещене в позі лотоса, а очі заплющені. Але це була не медитація — це була боротьба думок. Сама подія, що буває дуже рідко, зібрання найсильніших істот усього Всесвіту. І навіть для таких як Аксіон — це не буденність, а щось особливе.

Проте цього разу, він не міг повністю сконцентруватися.

Цього разу його думки не були зосереджені на політиці, війнах чи розподілі галактик. Його розум був повністю зайнятий однією істотою.

Зеро.

Ім’я, що не полишало його розуму з тієї самої миті, як вони зустрілися на полі бою. Він пригадував кожну секунду тієї битви: кожен рух, кожен удар, кожну хвилю тієї неосяжної первинної сили, що пробудилася в юнакові. Це була не просто енергія фантома — це було щось інше, щось більш глибоке та давнє.

— Він не повинен належати Землі — роздумував Аксіон.

Це був не просто інтерес. Це було щось ближче до одержимості.

— Нам потрібно дослідити його, — промовив Аксіон тихо. — Якщо ми зрозуміємо природу його сили… ми зможемо змінити усе. Увесь баланс сил у Всесвіті.

Та Аксіон також розумів: він не один. Усі, хто спостерігав бій, усі, хто знав про нього — вже давно почали планувати. Навіть ті, хто сидить на престолах інших планет. Але була одна перепона — Земля належала нанітам, а їхня юрисдикція, як відомо, — абсолютна. Ніхто не насмілиться без дозволу втручатися у внутрішні справи цієї планети.

Але...

— Але як довго цей захист зможе втримати жадобу Всесвіту ? — промайнуло у думках.

Аксіон відкрив очі. Вони світилися червоним, мов кристали з ядра чорної зірки.

— Гаразд. Пора йти.

Він випустив ауру, і темно-червоні хвилі розгорнулися навколо нього, охопивши сотні кілометрів порожнечі. Космос ніби затремтів, як організм, що відчув щось хижако-подібне.

— Я - Аксіон, — тихо сказав він.

У відповідь, сам простір здригнувся. З’явилися темні блискавки, що рвали тканину реальності. Вони крутилися спіраллю, немов ворота до іншого виміру.

І за мить — Аксіон зник.

Аксіон перемістився не просто кудись у простір — він проник у вимір, якого не існує у звичних координатах.

Простір, у якому не діяли жодні з відомих законів фізики. Час тут переплітався сам із собою, грав відлунням і повторювався в нескінченних варіаціях.

Навколо Аксіона розкрився хаос, але не випадковий — упорядкований хаос, в якому все мало своє місце: уламки розбитих планет, залишки древніх мегаструктур, уламки космічних кораблів, розірвані часові тунелі, неонова плазма, що текла крізь простір, як ріки. Це було щось між кладовищем цивілізацій і серцем космічного розуму.

У самому центрі цього всього був гігантський круглий стіл, створений з самих космічних неонів, така кількість та концентрація була просто дивовижна. Навколо нього — десять місць, хоча тільки три на той момент були зайняті.

Аксіон, все ще у повітрі, відкрив свої очі, випускаючи з себе ауру, що заграла геометричними візерунками навколо нього.

— Моє вітання, — сказав він спокійно, але з такою силою, що уламки кораблів навколо злегка тремтіли.

Традиція: кожен присутній відповів кивком голови та коротким, але виразним спалахом власної аури. Це не просто привітання — це спосіб показати, що ти заслуговуєш бути тут.

Аксіон плавно опустився на своє місце — сьоме з десяти — і не встиг торкнутися поверхні, як до нього підлетіли істоти, схожі на симбіотичних. Їхнє тіло складалося з неонових струменів, які змінювали колір від настрою гостя. Вони поставили перед ним тарілки з енергетичною їжею — стравами, створеними з кристалізованих нейтронних зірок, наповнених космічними неонами.

Він злегка махнув рукою — і перед ним відкрився голографічний екран, схожий на прозору сферу, наповнену інформаційними потоками. Це був доступ до всієї забороненої інформації, зібраної найкращими шпигунами - місце, де можна було знайти відповіді на все, що існує і не існує.

— S.O.T.A. втрутились ? — здивовано промовив він, переглядаючи останні звіти.

— Хі-хі-хі... Так. — промовила істота навпроти, яка мала вигляд джентльмена з епохи стимпанку, але з очима-порталами в інші виміри.

— Тц. Тільки цього не вистачало. — відгукнувся ще один — голос якого звучав, ніби розламаний простір говорив сам із собою.

S.O.T.A. — офіційна, централізована, справедлива структура, яка діяла відкрито у Всесвіті. У той час як P.A.R.A.D.O.X — тінь, що стояла за лаштунками, контролюючи хаос.

— Якщо вони звернули увагу на Зеро... це проблема. — подумав Аксіон — Ми не можемо діяти відкрито. Втручання S.O.T.A. означає, що гра більше не контрольована лише нами.

— За документами Молочний Шлях належить нанітам, але... — почав один із членів.

— ... справжній розподіл галактики — наша тіньова операція. І вона під загрозою. — завершив інший.