Розділ 55: Кар'єрний ріст

Система Фантоматії дозволила розпочати бій, і простір навколо Зеро та Аксіона завмер.

Зеро спокійно оцінив силу противника. Він знав, що Аксіон — не просто фантом, а легенда, один із найсильніших бійців всесвіту.

Але і Зеро був не тим, кого можна було здолати. Якби він використовував салатові неони, дані йому природою, їхній бій міг би бути рівним. Хоча цей тип неонів посилював мудрість і аналіз, його фізичного тіла, була б достатньою, щоб протистояти навіть Аксіону.

Проте Зеро прийшов не просто перемогти. Він прийшов заявити про себе, про людство. Його мета була продемонструвати частину своєї справжньої сили.

Аксіон, спостерігаючи за ним, не втрачав часу. Його тіло за одну мить стало силуетом, що прорізав простір. Його кулак, оточений неоновою силою, повинен був закінчити цей бій одним ударом.

Але в цей момент все змінилося.

Зеро повільно підняв голову. Його очі засвітилися сірим кольором.

Простір здригнувся.

Це було вперше, коли він використовував частину своєї істинної сили.

Аксіон не встиг відреагувати чи усвідомити, бо сам Всесвіт у межах бар'єра наче підкорився Зеро. Усі процеси навколо стали хаотичними, але водночас контрольованими. Невидимий тиск накрив арену, і в наступну мить тіло Аксіона було втиснуте в землю з неймовірною силою.

Гримнув вибух.

Бар'єр задрижав, сама арена розлетілася на шматки, залишивши по собі лише порожнечу.

Аксіон миттєво був викинутий із системи. Його тіло отримало смертельний урон, і Фантоматія спрацювала на захист, викинувши його у режим відновлення.

Якби не абсолютний контроль Зеро, то не тільки бар'єр, а й сама система могла б зазнати краху.

У тиші, що настала після вибуху, пролунало сповіщення:

—  Бій завершено  ! Перемога фантома Зеро ! Тривалість - одна секунда ! Рейтингові місця змінено.

На голографічному екрані з'явився оновлений топ-10 рейтингу, і замість Аксіона, який займав високу позицію, тепер був Зеро.

Зеро глянув на екран і усміхнувся.

— Ось він, кар'єрний ріст.

Арена Фантоматії завмерла.

Навіть ті, хто щойно вели жваві розмови раптово замовкли. Всі відчули те саме – страх. Первісний, нездоланний, абсолютний страх.

У той момент, коли Зеро вивільнив частину своєї силу, навіть наймогутніші фантоми зрозуміли, що він стоїть за межею їхнього розуміння. Їхні тіла, кожна клітина, кричали про небезпеку.

Абсолютна перевага.

— Аксіон… пограв ?

Такі думки ширяли у повітрі. Фантоми не могли в це повірити. Хто б міг подумати, що найсильніший боєць, який тримався непохитним стовпом могутності у Фантоматії, буде повалений всього лиш поглядом ?

— Це неможливо ! — вигукували молоді фантоми, чий досвід у боях ще не дозволяв їм сприйняти те, що вони бачили.

— Що за трюк він використав ?!

— Я втратив купу грошей через нього ! – лунали вигуки з боку тих, хто робив ставки.

В таких боях фантоми іноді робили власні ставки. Але сьогодні ставки були особливими.

На Зеро поставили лише декілька людей.

Перша – він сам. Він вклав у свою перемогу майже всі гроші, що мав.

Для більшості це було заичанийм ділом, новачки часто ставили на свою перемогу через свою самовпевненість.

Ветерани, які пройшли тисячі битв, мовчали. Вони дивилися на Зеро із сумішшю поваги та здивування.

— Неперевершено. Ідеально. Абсолютно.

Ці три слова крутилися у головах тих, хто бачив багато, але ніколи не стикався з чимось подібним.

Яо Чжан стояв на колінах. Його очі були широко розплющені, руки лежали на землі.

— Як ?!

Його мозок відмовлявся приймати побачене. Він не міг зрозуміти… не міг повірити.

І саме в цю мить біля арени почали з’являтися тисячі воїнів. Вони хотіли побачити того, хто переміг Аксіона.

Натовп шумів, хвилювався, намагався наблизитися, відчути ауру переможця.

Але Зеро лише зітхнув.

— Шумно. Не подобається.

З цими словами він покинув Фантоматію.

У штабі SON панувала глибока тиша.

Усі погляди були прикуті до головного екрану, на якому в реальному часі транслювалася епічна битва.

Монарх і директор навіть не наважувалися порушити це мовчання. Їхні обличчя були застиглими — ані слова, ані жодного руху. Тільки очі, в яких відображався екран, видавали внутрішній шок.

Ед, який стояв трохи збоку, не міг приховати своїх емоцій. Його очі наповнилися сльозами, що повільно стікали по щоках. Він навіть не намагався їх витерти.

— Нарешті... — промовив він, ледве стримуючи голос. — Нарешті людство отримало свого героя.