Розділ 40: Незвичайні подарунки

Університет, у якому навчався Зеро, був не просто навчальним закладом – це була складна система, захищена передовими технологіями.

Усі події на території університету перебували під постійним контролем AVI – штучного інтелекту найвищого рівня, створеного для безпеки та підтримки порядку. У разі виникнення загрози AVI автоматично активувала спеціальних стражів – нано-роботів, які реагували миттєво і могли нейтралізувати будь-яку небезпеку. Додатково вона передавала інформацію найближчим фантомам-охоронцям, які могли втрутитися при необхідності.

Однак AVI був більше, ніж просто система захисту. Це був інтелект, створений людьми для захисту людства, і він володів не лише потужним алгоритмом, а й здатністю до самонавчання. Він бачив потенціал у кожному фантомі, а особливо у Зеро. Незважаючи на свої непередбачувані дії, Зеро ніколи не порушував правил університету. Більше того, він захищав слабких і запобігав конфліктам – якраз те, що було одним з основних принципів справжнього фантома. AVI це розумів і підтримував його, навіть коли це викликало неоднозначні реакції з боку інших студентів чи викладачів. Директор університету також підтримував Зеро, розуміючи, що його дії не лише відповідають правилам, а й зміцнюють дух справедливості у закладі.

У той день, коли Зеро здав свій перший фінальний екзамен, його досягнення сколихнули весь штаб SON. Вони знали, що його сила перевершує будь-які звичні стандарти. Але їх сильно вразив його інтелект. На іспиті Зеро не лише виконав усі завдання з неймовірною швидкістю, а й вирішив проблему, яку не могли розв’язати навіть представники інших цивілізацій. Тому звичайно це стало сенсацією. Завдяки цьому досягненню SON отримала значну винагороду у вигляді GELO – міжпланетної валюти, яку використовували в обміні ресурсів і знань між цивілізаціями. Крім того, певний відсоток цих коштів автоматично передали Зеро, адже саме він був автором вирішення. Ця подія значно покращила репутацію людства на міжгалактичній арені. Інші цивілізації, які раніше ставили під сумнів інтелектуальний потенціал людства, тепер побачили що вони здатні не лише виживати, а й пропонувати інноваційні рішення у міжгалактичному масштабі.

Події, що відбулися після екзамені, також не залишилися поза увагою. Відеозаписи з виступом Зеро миттєво розлетілися мережею. Соціальні медіа вибухнули обговореннями його сил, а журналісти почали шукати будь-яку інформацію про цього незвичайного студента. Організація SON, усвідомлюючи увагу до Зеро, вирішила проконсультуватися з ним. Вони запитали, чи можуть розкрити деталі про нього світу. Відповідь Зеро була чіткою:

– Ще не час. Ви можете повідомити про мене тільки після завершення останнього екзамену. До цього часу ніякої інформації не розголошувати.

Цього було достатньо для SON. Вони розуміли, що зацікавленість у Зеро вже перевершила всі межі – до них зверталися високопоставлені особи та компанії. Навіть представники цивілізації, завдання якої було вирішено, звернулися із запитами про нього. Проте SON суворо дотримувалися умов анонімності.

Згідно з угодами, будь-яка інформація про особисте життя Зеро, його походження чи сім’ю була надійно захищена. Тільки сам Зеро мав право дозволити розголошення таких даних. У результаті в мережі його почали називати "перспективним високоранговим фантомом". Усі інші деталі залишалися в таємниці. Ніхто, крім вузького кола осіб, не знав, хто він насправді. Це лише підсилювало інтерес. Люди почали гадати, ким є цей загадковий студент, чиє ім’я вже ставало відомим.


Того дня Аліна, мати Зеро, поверталася додому після чергового тренування.

Як досвідчений фантом, вона регулярно підтримувала свою фізичну форму та вдосконалювала навички управління неонами. Вона за звичкою активувала свій браслет, та почала переглядати останні новини у світі, для фантома це було потрібно. Одразу на головній сторінці її погляд привернуло відео, яке стрімко набирало популярність. Воно показувало Зеро – її сина – в університеті під час його першого екзамену.

Аліна зупинилася, уважно дивлячись на екран. Вона бачила, як Зеро демонстрував свою неймовірну силу. Люди в коментарях обговорювали його потенціал, захоплювалися їм, задаючись питанням хто він.

– Так ось, значить, настав цей момент ... – тихо промовила вона, ледве стримуючи посмішку. – Нарешті він вирішив відкрити свою силу людству.

– Ех, схоже, скоро моє життя вже не буде таким спокійним, – подумала вона вголос і засміялася.

Коли Аліна повернулася додому, то була здивована, побачивши, що на її порозі стояла велика кількість коробок, листів і згортків. Охоронці, привітали її та пояснили:

– Це все для вас. Ми все перевірили, нічого небезпечного. Це все було відправлено анонімно.

Вона підійшла до подарунків, на кожному з них був підпис "Табір без назви". Її здивування змінилося теплом і ностальгією. Вона знала, хто були ці люди. Колись, у важкі часи, ці люди мешкали на краю суспільства – вони були відкинуті, без надії та можливості жити повноцінним життям. Зеро змінив це. Його сила пробудила в них здатність керувати неонами, що дозволило їм повернутися до міста і стати частиною суспільства.

Аліна почала розпаковувати подарунки. У коробках були дорогі речі – прикраси, технологічні пристрої, витвори мистецтва. У кожній коробці лежав лист із підписом:

– Нашому спасителю та спасителю людства.

Ці люди дотримали своєї обіцянки. Вони клялися, що ніколи не розкажуть про Зеро, доки він сам не вирішить розкрити свою силу. І сьогодні, коли Зеро вперше публічно проявив себе, вони вирішили виразити свою радість. Аліна читала листи один за одним. У кожному з них були слова вдячності, теплі побажання та розповіді про те, чого ці люди досягли.

– Завдяки вам ми змогли пробудити свої здібності й повернутися до нормального життя. Багато хто з нас тепер займає високі посади у суспільстві. Ми стали фантомами та готові захищати тих, хто цього потребує. Деякі з нас досягли навіть рангу S. Якщо вам або Зеро коли-небудь знадобиться допомога, ми зробимо все, що в наших силах.

Аліна, читаючи ці слова, відчула, як сльози почали текти по її обличчю. Вона згадала ті складні часи, коли вони з Зеро допомагали цим людям, ризикуючи собою. Тоді вона навіть не думала, що колись отримає таку теплоту й вдячність у відповідь.

– Як же швидко летить час … І які ж неймовірні люди навколо нас, – прошепотіла вона, посміхаючись крізь сльози.

Аліна відклала листи, дбайливо розклавши подарунки, і на мить задумалася. Їй було приємно знати, що люди, яким Зеро допоміг, не лише не забули про це, але й досягли великих висот. Вона відчувала гордість за сина і вдячність за тих, хто пам’ятає добрі вчинки.


У своїй кімнаті в університеті Зеро перебував у спокійній обстановці.