Розділ 38: AVI не встигає за Зеро

Зеро впевнено зайшов у простору кімнату, освітлену м'яким білим світлом.

У приміщенні було кілька викладачів і вчених, які працювали з технікою та спостерігали за процесом. Ректор супроводжував його, хоча Зеро виглядав абсолютно спокійним і впевненим. Монарх і директор залишилися за панорамним вікном, яке виходило в залу. Вони спостерігали з іншого боку, обговорюючи щось між собою. Це приміщення розташовувалося на першому поверсі, і саме тут проводили самі найважливіші іспити університету.

У центрі кімнати стояла прозора, сучасна капсула нового покоління, оточена консолями та панелями управління. Ця капсула була серцем 'Фантоматії'. Раніше подібні капсули могли імітувати 90% реальності, але не передавали фізичних відчуттів чи емоцій. Нова версія була зовсім іншою. Завдяки інтеграції космічних неонів, вона дозволяла користувачу не лише бачити й чути події, а й відчувати їх. У капсулі можна було тренуватися, отримувати рани й навіть переживати смертельні удари.

– Небезпека цього пристрою навіть для фантомів просто неймовірна, – подумав Зеро, кидаючи погляд на капсулу.

Ректор, хоч і розумів, що Зеро міг би впоратися без супроводу, усе ж ішов поряд. Правила університету були серйозні: кожен студент, навіть найсильніший, повинен був дотримуватися заходів безпеки. Адже ця капсула могла стати смертельно небезпечною, якщо щось піде не так. Для запобігання цьому в ній був встановлений запобіжник, який відключав користувача в разі отримання смертельної рани, залишаючи нестерпний біль, яка могла тривати декілька годин, але зберігаючи життя.

Охорона тут була особливою. За панорамними вікнами розташовувалися фантоми охоронці, які готові були миттєво втрутитися у разі небезпеки. Усе приміщення було укріплене та захищене спеціальними енергетичними бар’єрами та панорамними вікна, щоб гарантувати максимальну безпеку як для студента, так і для навколишніх.

До Зеро підійшов молодий чоловік у білих лабораторних халаті й окулярах. Він тримав у руках планшет і виглядав спокійним, хоча його очі видавали легке хвилювання. Він привітався теплою усмішкою:

– Вітаю, мене звати Едуард, але можна просто Ед.

Його голос був спокійним, але водночас енергійним. Він жестом запросив Зеро наблизитися до капсули.

– Ваш екзамен – це щось неймовірне, – продовжив Ед із захопленням. – Ще ніколи в історії університету не проводився настільки складний і водночас швидкий екзамен. Як ви вже знаєте, завдання та питання створюються різними фахівцями, системою AVI та навіть інтегрованими тестами з інших цивілізацій. Це забезпечує непередбачуваність і максимальну перевірку здібностей.

Ед перевів погляд на планшет, показуючи на ньому складні графіки та дані.

– Зазвичай екзамен триває від 1 до 3 годин, – пояснив він, – AVI підлаштовує швидкість завдань під вашу нейронну активність. Проте у вашому випадку все трохи інакше. Завдяки вашій унікальній ситуації, час виконання оцінюється в межах від 9 до 12 годин, адже там тут зібрано набагато більше завдань.

Він подивився на Зеро, немов намагаючись зрозуміти, чи ця інформація його хоч трохи збентежить. Але Зеро залишався як завжди абсолютно спокійним.

– Я відслідковуватиму весь процес через планшет, – додав Ед, показуючи на дисплей. – Будь-які аномалії чи проблеми будуть миттєво зафіксовані.

Він ще раз коротко пояснив правила роботи капсули та уточнив кілька моментів, щоб переконатися, що Зеро все зрозумів. Зрештою, він усміхнувся:

– Ну що ж, бажаю удачі !

Зеро зробив крок до капсули, зупинившись перед її прозорою поверхнею.

Легкий жест — і його нано-костюм почав активуватися, обволікаючи тіло тонким шаром високотехнологічного захисту. Костюм підлаштовувався під його рухи, створюючи ідеальний симбіоз між тілом і технологією. Коли дверцята капсули відчинилися, Зеро впевнено увійшов усередину, а система автоматично закрила їх за ним.

– Процес з’єднання неонів розпочато, – промовив  чіткий голос AVI.

Зеро глибоко вдихнув, коли навколо нього опустилася абсолютна темрява. Абсолютна тиша, і йому це подобалося. Здавалося, що світ зник, і залишився лише він. Але раптом темрява розсіялася, і перед його очима вибухнула яскрава симфонія кольорів. Космічні неони, схожі на зірковий пил, закружляли навколо, освітлюючи все навкруги. Здавалося, що Зеро перебував у самому серці космосу.

Космічні неони, керовані системою капсули, обережно підняли його тіло в центр простору. Вони почали інтегруватися з його власними неонами, створюючи гармонійний потік енергії між капсулою і його тілом. Зеро дозволив цьому процесу відбуватися природно, відкривши своє тіло й розум для нової технології. Це було потрібно – повна синхронізація з капсулою дозволяла системі повністю інтегруватися з його нейронною мережею.

– Гарна синхронізація, – подумав Зеро.

Коли процес завершився, світ навколо Зеро змінився. Він опинився посеред відкритого космосу, що оточував його з усіх боків. Мільярди зірок, галактики, які оберталися вдалині, і невимовна тиша створювали відчуття величі й спокою. Космічні неони налаштували середовище саме під нього, відобразивши його уявлення про ідеальний простір. Його оточували далекі галактики, мерехтливі зірки й неосяжна темрява, що створювала відчуття нескінченності. Зеро відчув, як цей простір дихає разом із ним.

Поруч із ним раптом з’явилося віртуальне вікно, що зависло прямо у повітрі. На ньому були детальні інструкції й кнопка з написом «Почати екзамен». Зеро пробіг очима по тексту. Він усміхнувся, ледве помітно, і натиснув на кнопку.

– Ну що ж, сподіваюся, AVI встигне, – пробурмотів він собі під ніс.

Одразу біля нього почали з’являтися віртуальні вікна із завданнями. Їх було безліч, але система працювала не так, як у звичайних тестах. Завдання не вимагали ручного виконання чи перегляду. Уся інформація завантажувалася прямо в мозок через його неонову систему. Це був складний і водночас захоплюючий процес: Зеро лише силою думки обробляв завдання, відповідаючи на них миттєво.

Завдання ставали дедалі складнішими, але це не викликало жодних труднощів. Зеро був швидшим за саму систему AVI, яка мала підлаштовувати швидкість потоку завдань під користувача. Система намагалася впоратися з його темпом, але не могла встигати за швидкістю обробки даних, яку демонстрував Зеро. У результаті ситуація змінилася – замість того, щоб AVI підлаштовувалася під нього, Зеро довелося зменшити свій темп, підлаштувавшись під максимальні можливості системи.

– Здається, я трохи швидкий для AVI, – подумки жартував він, відповідаючи на чергове завдання.

Космічний простір навколо нього іноді теж змінювався відповідно до типу завдань: з’являлися різні віртуальні симуляції, які тестували його знання, інтуїцію та навіть моральні якості. Але навіть у таких ситуаціях він залишався спокійним, із легкістю опрацьовуючи величезні масиви інформації.